Українські імена та прізвища

Велике поширення в Давній Русі мали двоосновні слов'янські імена з другим компонентом -волод, -мир, -слав, -полк, -гост, -жир і под.: Всеволод, Володимир, Житомир, Боримир, Творимир, Брячислав, Мстислав, Ростислав, Ярослав, Ярополк, Святополк, Доброгост, Мутижир і т. п. 

У кінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в Х ст., а й пізніше, у XI і XII ст., особи князівського дому мали по два імені — при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалась давньоруським, так званим «мирським», іменем. У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведор, Климент, Юрій . 

Великою варіативністю у творенні похідних від особових власних імен характеризуються деякі говори сучасної української мови. Наприклад, на Закарпатті жіноче ім'я Ганна має понад 70 розмовних варіантів: Аннуся, Ануша, Аннушка, Ангорка, Анниско, Аннище, Аннуца, Андя, Анніка, Ганя, Ганька, Ганиско, Ганьча, Ганьчуша, Нйзя, Нйця, Онйзя, Онуша тощо. Ім'я Микола побутує на цій же території у таких формах: Миколав, Миколай, Миколайко, Миколаїк, Миколайцьо, Микула, Микулик, Микульцьо, Никола, Никора, Никбцьо, Коця, Кбцьо та ряд інших. 

За народною традицією, сучасний словник «Власні імена людей» Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської подає імена Кость, Олекса, Гнат, Панас, Наталка, Одарка та інші як рівноправні офіційні варіанти поряд з іменами Костянтин, Олексій, Ігнат (Ігнатій), Опанас (Афанасій), Наталія, Дарина та інші. 

Розмовні форми імен лишаються основним джерелом поповнення офіційного іменника і в наш час. Так, до недавнього часу ім'я Леся вживалося лише як пестлива форма повних імен Лариса, Олександра, Олена, але, за вимогами батьків, які хотіли записати ім'я дочки в документах саме в такій формі, ім'я Леся набуло прав повного імені. У згадуваному вище словнику-довіднику ім'я Леся винесено в реєстр з такою позначкою: «скороч. варіант від ряду імен (Лариса, Олександра та ін.), який все частіше фіксують як документальне ім'я на честь української поетеси Лесі Українки». 

Статусу офіційного набуло в наш час і ймення Олеся, а також паралельні форми чоловічого імені — Олесь, Лесь, що раніше побутували лише як здрібніло-пестливі варіанти повного імені Олександр. На усталення цих імен у ролі офіційних великий вплив мали літературні наймення видатних українських письменників і діячів культури, таких як Лесь Мартович (документальне ім'я та ім'я по батькові Олекса Семенович), Лесь Курбас (Олександр Степанович), Олесь Гончар (Олександр Терентійович). 

Які ж імена були найпоширенішими серед наших прадідів? 

Львівський мовознавець Р. І. Осташ провів дослідження відомих козацьких «Реєстрів», складених після Зборівської угоди 1649 р. і виданих О. Бодянським у 1875 р. «Реєстри» зберігають імена й прізвища (правильніше, «прізвищеві назви», оскільки «прізвище» в сучасному розумінні цього слова — явище пізнішого часу) понад 40 тисяч козаків з Наддніпрянської України. За підрахунками Р. І. Осташа, у «Реєстрах» зафіксовано близько 200 імен. Основне навантаження припадає на 120. За частотою вживання вони розподіляються у такій послідовності. Першість належить двом іменам—Іван (11 % від загальної кількості імен), Василь — 6 %. Далі йде 9 імен, кожне з яких має частотність 2—3 %. Це Федір, Степан, Грицько, Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій, Фесько (похідне від Феодосій). Близько 1 % набрали імена: Гаврило, Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин; 0,5 % — Кондрат, Левко, Лук'ян, Марко, Матвій, Микита, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідне від Яків). 

Взагалі, у дореволюційний період обряд наречення новонародженого належав церкві. Під час церковного обряду хрещення піп обирав із святців, календарного церковного списку святих, ім'я для новонародженого. Процес наречення дитини не був лише формальним ритуалом, він розглядався як духовне прилучення людини через ім'я до релігії. Ім'я в християнській релігійній традиції виконувало сакральну функцію. Святий, ім’ям якого було наречено дитину, вважався її духовним охоронцем, небесним заступником. У церковних календарях вказувалась і етимологія кожного імені, тому значення їх було загальновідомим. 

У православних святцях, на відміну від католицьких, на кожен день року припадає, як правило, поминання кількох святих, отже піп мав можливість вибору імені з-поміж кількох. Деякі імена згадувались у святцях неодноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось 79 днів на рік, лише в січні були дні Іоанна Предтечі, Іоанна Кушника, Іоанна Златоуста тощо) ', інші ж були рідкісними, екзотичними. Згадаймо в цьому зв'язку історію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на ЇЇ неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому і губила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою». 

Внаслідок протистояння православної та уніатської церков з'явилося багато біблійних, переважно старозавітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасим, Давид, Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, Назарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл, Серафим, Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахйля, Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших. 

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових, зокрема абревіатур: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Кім «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «революція, електрифікація, машинобудування», Ревмира — (рос. революция мировая), Пятвчет— (рос. пятилетка в четыре года) та ін. 

У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифікація, Мартен, Трактор і т. п. Щоправда, побутування таких імен не набуло масового характеру, більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію. 

У наш час усталився досить постійний і компактний набір імен. Спостерігається, крім того, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплює переважну більшість новонароджених. Так, за підрахунками, проведеними за даними загсів, у м. Ульяновську п'ять найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Марина) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 р. хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість у 1967 р. і в м. Києві. Всього у 1967 р. в Києві було використано лише 66 жіночих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких киянок. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор. 

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити. 

Останнім часом набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася—Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця. 

На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.