Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій і конфесій: ісламу, православ’я і католицизму. Козаки заради «примноження війська» приймали переселенців «без розбору віри, закону, батьківщини і причин, примусивших їх залишити її». Однак вони повинні були прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжі. Обов’язковість цього підкреслюється рядом документів - Положення про прийняття до лав Війська Запорозького говорило так: «В Військо Запорозьке із різних націй, для помешкання і служби малолітніми і вже повнолітніми люди приходять і по прийнятті ними закону Грекоросійського і на вірність її Імператорській Величності присяги, записуються на службу».
Ф.Міллер говорив так про перехрещення прибулих до Запорожжя іновірців: «Запорожці хрестять Жида, або Татарина, перехрестять Поляка, або іншого Християнина, що не були в їхній вірі ті їм діти». У випадку, коли прибулий не був православним, він повинен був охреститись у цю віру. Для козацтва іслам був зовсім чужим і незрозумілим. Історично склалось, що представники ісламської віри (татари, турки) були ворогами як України, так і Росії, Польщі. Несприйняття козацтвом католицтва має не такі глибокі історичні корені. До 1569 року, тобто до прийняття Люблінської унії, і навіть у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Лише боротьба запорозького козацтва з татарами і турками йшла під релігійними гаслами. З обранням королем Сигізмунда III ситуація значно змінилася. Уряд Речі Посполитої, а слідом за ним і польська шляхта стали вважати православ’я нижчою релігією, чинити перешкоди будівництву православних церков, культовим відправам. Це викликало опозиційну реакцію з боку православних священиків, письменників і полемістів. Але найбільшу небезпеку для уряду Речі Посполитої становило козацтво, для якого захист православ’я став означати захист тих прав і свобод, на які вела наступ польська шляхта. Козацтво бачило виправдання жорстокостям війни в постулаті про захист православної віри від мусульман і католиків. Хоч до Запорожжя приймалися люди будь-якої національності, однак вони повинні були прийняти православну віру. Це було обов’язковою умовою. Прибулого до Січі, звичайно, приводили до кошового отамана, який питав: «А чи віруєш в Бога?» Новоприбулий відповідав: «Вірую!». «І в Богородицю вірує... Читати далі »