Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Пошта
Головна » 2008 » Грудень » 19 » Як запорозькі козаки ставилися до представників різних релігійних конфесій
19:25
Як запорозькі козаки ставилися до представників різних релігійних конфесій
Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій і конфесій: ісламу, православ’я і католицизму. Козаки заради «примноження війська» приймали переселенців «без розбору віри, закону, батьківщини і причин, примусивших їх залишити її». Однак вони повинні були прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжі. Обов’язковість цього підкреслюється рядом документів - Положення про прийняття до лав Війська Запорозького говорило так: «В Військо Запорозьке із різних націй, для помешкання і служби малолітніми і вже повнолітніми люди приходять і по прийнятті ними закону Грекоросійського і на вірність її Імператорській Величності присяги, записуються на службу». Ф.Міллер говорив так про перехрещення прибулих до Запорожжя іновірців: «Запорожці хрестять Жида, або Татарина, перехрестять Поляка, або іншого Християнина, що не були в їхній вірі ті їм діти». У випадку, коли прибулий не був православним, він повинен був охреститись у цю віру. Для козацтва іслам був зовсім чужим і незрозумілим. Історично склалось, що представники ісламської віри (татари, турки) були ворогами як України, так і Росії, Польщі. Несприйняття козацтвом католицтва має не такі глибокі історичні корені. До 1569 року, тобто до прийняття Люблінської унії, і навіть у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Лише боротьба запорозького козацтва з татарами і турками йшла під релігійними гаслами. З обранням королем Сигізмунда III ситуація значно змінилася. Уряд Речі Посполитої, а слідом за ним і польська шляхта стали вважати православ’я нижчою релігією, чинити перешкоди будівництву православних церков, культовим відправам. Це викликало опозиційну реакцію з боку православних священиків, письменників і полемістів. Але найбільшу небезпеку для уряду Речі Посполитої становило козацтво, для якого захист православ’я став означати захист тих прав і свобод, на які вела наступ польська шляхта. Козацтво бачило виправдання жорстокостям війни в постулаті про захист православної віри від мусульман і католиків. Хоч до Запорожжя приймалися люди будь-якої національності, однак вони повинні були прийняти православну віру. Це було обов’язковою умовою. Прибулого до Січі, звичайно, приводили до кошового отамана, який питав: «А чи віруєш в Бога?» Новоприбулий відповідав: «Вірую!». «І в Богородицю віруєш?» «І в Богородицю вірую!» «А ну, перехрестись!» Людина хреститься. У випадках, коли прибулий не був православним, перед вступом у Військо він повинен був охреститись у цю віру. Так, в проханні архімандрита Нефорощанського монастиря до Київського митрополита про постриження в ченці послушника Іова Крижанівського повідомлялося, що цей послушник «польської нації», в містечку Енську від батьків євреїв, їх залишив, і, зайшовши в Січ Запорозьку, там прийняв віру християнську і був там хрещений, перебуваючи начальником Межигірського монастиря ієромонахом Федориком ... і названо йому ім’я Іов, а «восприємниками» йому були запорозькі козаки Іван Швидкий і Артем Васильєв». В атестаті козака Василя Перехреста повідомлялося, що він також народився в Польщі, в єврейській родині, за власним бажанням прибув до Запорозької Січі, де був похрещений в Січовій Покровській церкві начальником Києво-Межигірського монастиря, а «восприємниками» йому були Запорозькі козаки. Були випадки, коли запорожці привозили до Січі малолітніх чи то єврея, чи то поляка, хрестили, даючи їм імена православної віри.
Запорожці щиро вірили в Бога і проголошували свою відданість ідеалам православ’я.
