Устрій Січі

Утворення Запорізької Січі - сакраментальна подія в історії України. Січ виступила для українського народу основою у боротьбі супроти національного і кріпосницького пригноблення, турецько-татарської агресії.

Передумови

 Ще на початку XVIст. черкаський староста Дашкевич запропонував литовському сеймові план побудови фортифікацій на Дніпрових островах. Держава потребувала форпост у боротьбі проти татарських орд, а також проти частини вільного козацтва, що не гребувало розбоєм на християнських землях.

Проте, для здійснення цього проекту литвини коштів не мали. Тому організацію, стратегію і вітрати на боротьбу за опанування прикордонням взяли на себе наддніпровські магнати і старости. В цьому контексті діяв і славнозвісний кошовий Д.І.Вишневецький.

 За порогами, поблизу татарських переправ і багатств Великого лугу і була заснована Січ.

Устрій

Військова залога на Запорізькій Січі, що часто називалась також і кошем, нараховувала, зазвичай, кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) добре озброєних козаків. На площі, оточеній оборонними спорудами і куренями, містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські споруди і військові майстерні. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Саме площа навпроти церкви була центром політичного життя козаків, тут відбувалися Січові ради та інші значущі події.

Поза валами (якщо Січ знаходилась на острові, то базар мав дислокацію на материковому березі Дніпра) знаходився Січовий базар, куди радо навідувались купці зі своїм крамом. Січовики продавали тут як продукти своєї праці — рибальства і мисливства, так і захоплені у боях і набігах трофеї.

На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі домінував принцип найму. Панівну верству січовиків становили не звичні у ті часи феодали, а звичайні власники прибуткових рибних промислів, багаті скотарі й ті, хто зумів дуже вигідно продати військову здобич або полонених. Пізніше, у зв'язку з розвитком землеробства та інших галузей господарства, домінували власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок, тощо.

Цим багатіям протистояла так звана сірома (або, зневажливо, "голота"), тобто маса бідняків, позбавлених або відтиснутих від засобів виробництва і приватного житла. Середній клас представляли мілкі власники, вправні воїни та молодші сини східноєвропейської аристократії. Із середовища багатого козацтва сформувалася правляча верхівка — старшина. В руках цієї групи перебувала майже уся адміністративна і судова влада, під юриздикцією старшини перебували фінанси і значна частина військових постів. Старшина представляла Військо Запорозьке в зносинах з оточуючим світом.

Традиційно старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах брало участь усе козацтво. Однак, старшина вміло маніпулювала сіромою і часто добивалась потрібних для себе рішень. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорізького козацтва, Січ нерідко називають «козацькою республікою».

Запорізькі козаки складали так зване товариство, громаду, яка розділялась на курені. Найвищий владний орган на Січі - військова козацька рада, у якій мали право брати участь усі без винятку запорожці. Через таку раду січова громада обирала собі кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання.

На Запоріжжі діяв страхітливий козацький військовий суд, який суворо карав злочинців. За вбивство товариша, наприклад, призначали смерть. Каралося приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів (козак з кінцями летів у воду), кривда жінки, неповага до кошового, тощо.

Запорізька Січ славилася своїми школами при церквах, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Показовим для ілюстрації рівня культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги.

Також може зацікавити: