Веде нас Дух Мазепи!

Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського манастиря. До смерти. в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана, що свідчить про її високу культурність та освіту.

Іван Мазепа дістав добру освіту в Києво-Могилянській колегії, а потім в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після того був довший час. при дворі короля Яна Казіміра. Король висилав його за кордон для вивчення гарматної справи, до Франції, Німеччини та Італії, де доповнював він свою освіту.

Вернувшись до Варшави, Мазепа не раз виконував відповідальні доручення короля: їздив до Виговського (1659 р.), до Юрія Хмельницького (1660 р.), до Тетері (1663 р.). Був прихильником ідеї Гадяцької унії.

В 1663 році Іван Мазепа покинув королівську службу і 1669 року опинився в Чигирині, у гетьмана Дорошенка, де присвятив себе українській справі.

У Дорошенка Іван Мазепа дістав рангу генерального осаула. Він виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана: в 1673 р. їздить до Криму, до гетьмана Самойловича в справі об'єднання України, в 1674 р. — до Криму та Туреччини. Запорожці взяли було Мазепу в полон, але кошовий Сірко врятував його і видав Самойловичеві.

То був час, коли до лівобережного гетьмана переходили видатні діячі Правобережної України, зневірившись у політиці Дорошенка .Це були: Лизогуби, Ханенко, Кандиба, Гамалій, Скоропадський, Кочубей, навіть Дорошенко; до них приєднався і Мазепа. Він здобув довір'я Самойловича, став близьким до нього та його родини, навіть посвоячився з ним. Мазепа мав вплив на гетьмана і брав участь в його політиці. З доручення гетьмана майже щороку їздив до Москви у важливих справах, наприклад, у 1689 році із застереженням з приводу "вічного миру” з Польщею. Він зав'язав у Москві близькі стосунки з князем В. Голіциним, фаворитом царівни Софії, фактичним керманичем московської політики, одним із найкультурніших людей Москви XVII ст. Взагалі Мазепа став одним із найбільш впливових діячів Лівобережжя.

Офіційно він мав рангу генерального осаула, але значення його було ширше. До цього треба додати, що він мав надзвичайний особистий дар, умінyя приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана. Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Коломахом. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні України під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича. Крім того значно поширило його кругозір перебування в Західній Европі, зокрема у Франції часів Мазаріні.

Але який би не був цей досвід — становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

Обрання Мазепи зв'язане було з підписанням нових, "Коломацьких статтей”. В основу їх покладено "Глухівські статті” Многогрішного з року 1669, але пороблено при тому багато додатків на користь Москви. Так, у пакті XX застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову, як і в фальсифікованих "Переяславських статтях” 1659 року, заборонено Україні вести дипломатичні зносини з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом (пакт XVII). Цілком новий пакт (XIX) трактував про взаємини між Україною та Московщиною. Заборонялося "голосов испущать”, що "Малороссийский край гетманского регименту”, а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнеяня зв'язків між двома народами (важливо, що сказано тут чітко про два народи), зокрема — сприяти шлюбам між москалями та українцями.

Коломацькі статті вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт не був зреалізований.

О. Оглоблин пише: "Коломацька угода... була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну ...і лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилися нечинними."

Серед тяжкої спадщини Самойловича дістав Мазепа чорноморську проблему, розв'язувати яку треба було в інтересах Москви, а не України. Невдача походу 1687 року надала сміливості татарам, які почали знову чинити напади на Україну. Українські полки під командою полковника Іллі Новицького 1688 року не лише успішно оборонялися від татар, а й самі громили їх. Тим часом Москва готувалася до нового походу. В березні 1689 року, під командою князя Голіцина, рушило на Крим 120-тисячне військо. На Коломаку приєдналися до нього українські полки під проводом Мазепи. Ця величезна армія, перемагаючи труднощі походу, примушуючи татар відступати, 20 травня дійшла до Перекопу, але другого дня несподівано відступила. Причини цього відступу залишилися неясними. Сучасники казали, що нібито татари підкупили Голіцина. Наслідки цього походу були трагічні для уряду царівни Софії: вони прискорили падіння Софії та Голіцина і перехід влади до царя Петра 1.

Факт, що Мазепа, не зважаючи на дружні відносини з Голіциним, не потерпів під час перевороту, свідчить про його надзвичайне вміння пристосовуватись до людей та обставин.

Досвід двох невдалих походів показав, що для того, щоб здобути Крим, треба опанувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на долішній Дніпро, на Очаків. У походах на Очаків та Гази-Кармея в 1690 році та на Аккерман року 1691 брали участь лівобережні полки разом з правобережними із полковником Семеном Палієм на чолі. Року 1692 знову ходили на Гази-Кармен, а року 1694 - на Очаків та Буджак.

В 1695 року відбувся перший похід московського війська на Азов. З ним ішли й козаки під командою наказного гетьмана Івана Обидовського, Мазепиного небожа. Сам гетьман з московським війском у той час атакував Гази-Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання їх мало велике значення для України, а ще більше для Азовського регіону: в 1696 р. був здобутий Азов, і Московщина вийшла над Азовське море, хоч Керченська протока залишилася ще в турецьких руках. Не зважаючи на успішні спільні виправи московських і українських сил, Очаків не був взятий. Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях.

В1699 році Мазепа писав до царя, що за 12 років гетьманування відбув він одинадцять походів. Однак наслідки їх не відповідали жертвам. Дійсно "Священна Ліга” мало чого добилась, і 1699 року Австрія та Польща підписали з Туреччиною мирний договір в Карловицях, а 1700 року - Москва з туреччиною в Константинополі: на 30 років Москва дістала Азов та інші укріплення на північному березі Азовського моря; турецькі фортеці над Дніпром мали бути зруйновані; військовий престиж Московщини піднісся: року 1698 Молдавія та Валахія визнали зверхність Москви.

Україна нічого не досягла. Навпаки, вона багато втратила: зобов'язана Коломацькою угодою брати участь в зовнішній політиці Москви, вона мусіла давати людей не лише для військових справ, але й для суднобудівництва, копання окопів, тощо. Головне ж було те, що Україна втрачала незалежність і втягувалась у політику Москви, як і її власна територія. Таке становище дуже шкодило Мазепі, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не здаючи справи з тяжкої ситуації, в якій він опинився внаслідок Коломацькоі угоди і не розуміючи, де кінчався примус, а де починалася добра воля гетьмана.

На тлі зовнішніх воєн зростало в Україні соціальне та економічне напруження. Люди порівнювали сучасне життя з тим, що було "під ляхом”, називали Мазепу "вітчимом” України. До того ж не припинялися повстання, що почалися з розрухів у війську під Коломаком, якими зустріло козацтво обрання Мазепи. Повстання жорстоко придушувано. Війни вимагали грошей і тому треба було збільшувати податки. Селяни тікали на Запорожжя, де був головний осередок опозиції проти політики Мазепи, або на Слобожанщину. З 80-их років вони з Лівобережжя знову почали були переходити на Правобережжя, де поновлено козаччину. Мазепа вживав заходів, щоб заспокоїти народ: встановлено як норму дводенну панщину, на будування фортець виряджалося не селян, а козаків, але цього всього було замало.

Ще більше місце у внутрішній політиці займала опозиція різних груп старшини. Вже була мова про сильну опозицію антитурецької політики Москви, а разом з нею й України. Особливо сильна вона була серед старшини та купецтва південних полків; невдалі війни 1687 та 1689 років розпалювали почуття незадоволення політикою гетьмана.

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією і вимогами Москви, погіршувало те, що серед старшини було багато свояків і приятелів Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів, людей, відданих йому.

Старшинська опозиція була розгромлена. Декого (М. Самойловича) - заслано, інших - позбавлено урядів. Невдалі були й інші походи Петрика, який став гетьманом Ханської України — між Бугом і Дністром.

Ще складнішою була справа з Правобережною Україною. Польський уряд вживав заходів, щоб залюднити Правобережну Україну, що залишалася пусткою після кровопролитних воєн та втечі населення. Перші спроби були невдалі. Люди не вірили польським обіцянкам. Тоді, з ініціятиви нового польського короля, Яна Собеського, який добре знав козаків, 1685 року поновлено козаччину. На гетьмана призначено Андрія Могилу. Територію поділено на чотири полки: Богуславський (полковник Самійло Самусь- Іванович), Корсунський (полковник Захар Іскра), Брацлавський (полковник Андрій Абазин) та Білоцерківський (полковник Семен Палій); серед цих полковників визначався Палій.

Коли шведський король Карл ХІІ увійшов до Польщі, Мазепа звернувся до Петра по допомогу, але той відповів, щоб він боронився своїми силами; тож Мазепа дійшов висновку, що він вільний у своїх діях. Дійсно, Петро І порушив угоду 1654р., згідно з якою Москва повинна була обороняти Україну від поляків. Гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. Мазепу підтримала більшість козацької старшини.

Треба зазначити, що Мазепа ще заздалегідь почав міркувати про майбутнє України, не пов'язане з Москвою. Його головною метою була незалежна суверенна Україна. Але з тактичних міркувань він у 1705р. розробляє програму-мінімум на зразок Гадяцької унії 1658р.: відірвання Гетьманщини від Москви .

Після "зради" Мазепи гетьманську столицю у Батурині було знищено московськими військами під проводом князя Меншикова, причому було вбито усіх мешканців міста. Почався небувалий терор на всьому Лівобережжі: вішали, рубали голови, саджали на палю. Військо грабувало, ґвалтувало, палило. Цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Полтавська битва поклала кінець намаганням українців відокремитися від Росії. Мазепа знайшов притулок у Молдавії, де він і помер 21 вересня 1709р. біля м.Бендери. Деякі джерела повідомляють, що Мазепа наклав на себе руки, прийнявши отруту.

Також може зацікавити: