http://ukrainaforever.narod.ru/problemkozak.html
_________________________________________________________________
Сергія Михайловича Соловйова (1820-1879) без перебільшення можна назвати одним з найвидатніших представників російської історіографії XIX ст., адже його працями в російську науку було міцно закладено принцип історизму, вперше всі знання про історію Росії були зведені до єдиної наукової системи.

Творчість Соловйова була і залишається об'єктом прискіпливої уваги історіографів, проте досі належного значення не надається вивченню його доробку, присвяченого історії України. Між тим українська проблематика займає значну частину наукового доробку вченого.

Так однією з перших робіт Соловйова був "Нарис історії Малоросії до підкорення її царю Олексію Михайловичу" [9]. Вважається, що ця праця була своєрідним весільним подарунком історика своїй дружині - Поліксені Володимирівні, що належала до родини малоросійських дворян, і була за материнською лінією родичкою українського філософа XVIII ст. Г.Сковороди. Можливо, що походження дружини певною мірою відбилося на наукових зацікавленнях Соловйова, адже і в подальшому він у своїх працях велике значення приділяв історії України (Південно-Західної Росії, Малоросії).

Українська проблематика в творчості С.М.Соловйова заслуговує на окреме дослідження, а нас цікавлять його погляди на історію запорозького козацтва - походження, характер, роль в історії. Проблем козацтва Соловйов торкається в багатьох своїх роботах, як спеціально присвячених цій темі, так і загальних працях з російської історії, зокрема фундаментальній багатотомній "Історії Росії з найдавніших часів".

Генезу козацтва Соловйов шукав у природнокліматичних умовах Південно-Західної Русі. Сусідство країни зі степом визначило те, що певна категорія людей - ті, які за тією чи іншою причиною не могли або не бажали жити у суспільстві - переселялися до малозаселених степових областей.

Що стосується часу появи козацтва Соловйов погоджується з думкою Карамзіна про те, що слово "козаки" сягає часів Київської Русі. Ця назва належала тюркським народам, які жили на берегах Дніпра нижче Києва - торки та берендеї. Іншою їхньою назвою є "черкаси". Ці "козаки" жили як вільні люди, не бажаючи підкорюватись будь-якій владі, на неприступних островах Дніпра. До них приєднувалось чимало росіян, котрі змішувалися з ними і вже у Х ст. козацьке населення є майже повністю російським. Саме ці козаки й були основою малоросійських козаків, яких не... Читати далі »

http://npo.vo.uz/publ/22-1-0-84
_________________________________________________________________
З давніх-давен Україна вважається найродючішою землею у світі. Це підтверджує нелегка історія нашої країни: багато чужинців намагалися заволодіти святою українською землею, та на щастя знаходилися герої що протистояли ворогам – давньоруські богатирі, славні воїни козацтва і звичайні представники українського народу зуміли протистояти загарбникам і більш того зберегти традиції і та суверенність нашої країни.
А нині настав не менш важливий час для України, оскільки вже занадто багато проблем розбирає її з середини і одна з домінуючих, це несприятлива екологічна ситуація. Звісно можна довго шукати винуватців: звалювати на недбалість керівництва радянських часів, звинувачувати корумпованих чиновників, голосити про екологічну неосві-ченість наших громадян, але уся ця правда не змінює суті проблеми – ми живемо в екологічно несприятливих умовах, кожна друга дитина нашої країни народжується хворою, ми поглинаємо отруєну воду і продукти, в нас один з найбільших показників онкозахворювань в усьому світі, хіба цього не достатньо, щоб забути про чиновників, неосвічених, про історичні помилки і просто діяти! Діяти власноруч! Хто нащо гаразд!
Саме за таким принципом зароджувався найвидатніший в історії людства рух за волю. Рух в якому не зважали на статок і на національну приналежність, рух в якому головне було прагнення волі, і прагнення боротися за неї, рух в якому люди діяли і діяли з чистим сумлінням. Так у південно-східних степах України зароджувалося козацтво.
В наш час козацтво відродилось. Більш того воно боєздатне і не складає зброї, але на щастя не складає зброї в переносному значенні. У мирний час козаки спрямовують свої зусилля на громадський і соціальний захист населення України.
Козацька спеціалізована дружина «Січ» - запорізька обласна громадська організація, що приймає активні дії направлені на екологічний захист нашої землі. Завдячуючи і спираючись на досвід ініціативних груп, які час від часу створюють добровільні екологічні громади, козаки Козацької спецдружини «Січ» виокремили декілька екологічних нап-рямків у яких ведеться активна діяльність.
Один з найпріоритетніших напрямків, це заохочення звичайного населення до дій, що сприяють екологічному покращенню загальної ситуації. За допомогою культурно-масових заходів..
За 2007-2008 роки силами К.С.Д. «Січ» були зроблені наступні кроки по покращенню еко... Читати далі »

Іван Мазепа, гетьман України в період з 1687 по 1709 р.р. Предків Мазепи було нобілітовано у 1544р. і вони отримали привілей користуватися старовинним руським (тобто українським) гербом "Курч", що належав волинській родині Курчів, звідки вийшли й предки Мазепи. Основу цього герба становить щит, у якому в червоному полі зображені срібні перехрещені посередині вила, що спираються на такий же брусок (мантачук) із загнутими догори кінцями та супроводжуються золотими зіркою праворуч та місяцем ліворуч, причому роги місяця звернуті праворуч. Понад щитом було зображено лицарський шолом зі шляхетською короною та клейнодом у вигляді трьох страусиних пір'їн.
Іван Мазепа – Колєдинський походив із значного шляхетського роду, народився у 1639 р. у селі Мазепинці на Білоцерківщині у знатній родині волинського чи подільського походження. Предки його в XVI ст. оселилися на Білоцерківщині. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладанні Гадяцького договору.

Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського манастиря. До смерти. в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана, що свідчить про її високу культурність та освіту.

Іван Мазепа дістав добру освіту в Києво-Могилянській колегії, а потім в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після того був довший час. при дворі короля Яна Казіміра. Король висилав його за кордон для вивчення гарматної справи, до Франції, Німеччини та Італії, де доповнював він свою освіту.

Вернувшись до Варшави, Мазепа не раз виконував відповідальні доручення короля: їздив до Виговського (1659 р.), до Юрія Хмельницького (1660 р.), до Тетері (1663 р.). Був прихильником ідеї Гадяцької унії.

В 1663 році Іван Мазепа покинув королівську службу і 1669 року опинився в Чигирині, у гетьмана Дорошенка, де присвятив себе українській справі.

У Дорошенка Іван Мазепа дістав рангу генерального осаула. Він виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана: в 1673 р. їздить до Криму, до гетьмана Самойловича в справі об'єднання України, в 1674 р. — до Криму та Туреччини. Запорожці взяли було Мазепу в полон, але кошовий Сірко врятував його і видав Самойловичеві.

То був час, коли до лівобережного гетьмана переходили видатні діячі Правобережної України, зневірившись у політиці Дорошенка .Це були: Лизогуби, Ханенко, Кандиба, Гамалій, Скор... Читати далі »

Сї пересилки й переговори були єдиним наслїдком комісії 1614 р. Козаки, в делїкатнїй формі, через своїх післанцїв зазначили неможливість подиктованих їм умов. Правительство не вважало можливим загостряти відносини з козачиною з огляду на перспективу війни з Турками й Татарами. Ще з осени приходили вісти, що хан ладить ся до походу на Україну, так само з Царгороду були трівожні вісти. Війна висїла в повітрі; турецькі говорення про те, що їх військо буде згоняти козаків, вважали тільки покривкою для окупації України, і на козаків в Польщі дивили ся як на головне забороло против сих плянів: як би Туркам козаків удало ся знищити, то тодї б безпечно Україну забрали 1). На випадок війни з Турками — що здавала ся неминучою — козаки були теж майже одинокою воєнною силою, якою правительство польське могло роспоряджати, бо з конфедерацією війска справа була ще й досї не закінчена, а до дна вичерпаний скарб і брак кредитів (сойм на поч. 1615 р. розійшов ся не ухваливши нїчого) не позволяли й думати про орґанїзацію якогось нового війська. В роспорядженню Жолкєвского в 1615 р. було всього 300 жовнїрів! Сподївання козаків, що з комісарських ухвал не вийде нїчого, вповнї оправдали ся, і козаки не вважали на їх зовсїм.

Уже під час сойму, на поч. 1615 р. прийшли звістки, що якісь своєвільні козаки з полковниками Челядкою і Коробкою війшли в границї в. кн. Литовського, збераючи контрібуції й чинячи всякі насильства. Сойм рішив видати до них унїверсал, а коли б вони не послухали ся, гетьман мав іти з військом — котрого не було 2).

На весну зараз козаки вибрали ся великим походом, на 80 човнах, не більше не меньше як на самі околицї Царгорода. Вийшли на берег під Царгородом між Мізевною і Архіокою, царгородськими портами, й спалили їх; султан бувши на ловах сам бачив з свого покою дим від того козацького огню. Страшенно розярений, казав він своїй фльотї прогнати козаків. Козаки, вважаючи себе безпечними, спокійно грабували околицї, свільки хотїли, потім забрали здобич і пішли назад. Турецька фльота догонила їх аж против устя Дунаю. Козаки не побояли ся, кинули ся на турецькі ґалєри, на абордаж, і погромили Турків. Самого адмірала турецького взяли в неволю раненого; давав він за себе 30 тисяч окупу, але умер, не вийшовши на свободу. Иньші Турки кинули ся тїкати. Козаки забрали кілька ґалєр турецьких і привівши їх під Очаків, на глум спалили на очах очаківської залоги 3). Потім великим військом напали на околицї Очакова, зайняли стада, штурмовали замок 4).

В правите... Читати далі »

Відскановано за: О.Г. Сокрирко. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Після визнання прав на адміністративну, а згодом і політичну автономію козацтва Річчю Посполитою принципово нового статусу набуло й козацьке військо, ставши ядром збройних сил нової держави, кількісно найбільшою їх частиною. Окрім суто воєнного значення, реєстрове військо посідало центральне значення в системі ціннісних орієнтирів тогочасного суспільства, виступаючи репрезентантом самої держави - «Війська Запорозького». Ополчення рицарського стану - козаків - не тільки ходило в походи, воювало й ділило здобич, а й збиралося на «кола» - Генеральні ради - на яких ухвалювалися важливі політичні рішення (вибори гетьманів, укладення договірних статей тощо) [56].

З суто військового погляду військо становило типове станове ополчення. Обов'язок служби в ньому поширювався на кожного, хто був внесений до офіційного реєстру, а пізніше, коли описи війська вже не практикувалися,- хто володів «військовим» (себто козацьким) ґрунтом. В обмін на такий «податок кров'ю» козацтво звільнялося від решти податків і повинностей, одночасно утримуючи в своїх руках контроль над політичним і адміністративним життям країни. Ополчення формувалося за територіальним принципом, що була традиційною рисою майже всіх рицарських військ Європи. Кожен вояк мусив забезпечувати себе зброєю, одягом, спорядженням і харчами [57]. Організаційну впорядкованість війська зберігало тільки під час воєнних дій, періодично розходячись по домівках, аби козаки мали можливість підтримувати в належному стані своє господарство, що було єдиним джерелом їхнього існування.

За таких умов самий розвиток війська в інституційному плані був значною мірою стихійним, а рівень його боєздатності залежав від майнового стану козаків. Держава мала мінімум зобов'язань щодо його матеріального забезпечення, дбаючи лише про його використання й кадрову політику в ньому. Решта залежала від того, наскільки соціальне активним і економічно благополучним виявиться сам козацький стан.

В організаційному сенсі військо поділялося на окремі полки - вищі адміністративно-територіальні та військові одиниці. Питання щодо кількості реєстрових полків, особливо ж утворених після 1648 р., й досі чекає на своє вирішення, зумовлюючи дискусії серед фахівців. Вагомою причиною такої невизначеності є брак джерел по окремих періодах або ж суперечливість їхні... Читати далі »

Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом самоорганізаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.

Відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Формування в Україні легкої кінноти, яка була традиційна для кочівницьких народів, теж було неможливе. Адже історично склалося, що українці були хліборобським народом. Тому до середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.

Важливим фактором неприступності козацького табору був масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї. Висока виучка й використання найбільш передових досягнень у зброярській справі (кремневих ударних замків та ладівниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті досягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з гнотови... Читати далі »

Могутність війська за княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ—XIV ст. призвела до занепаду української держа­ви і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори.

XV—XVIII ст. в історії України — це період козач­чини. Основною причиною зародження козацтва була не­безпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває на­ціональна свідомість народу, міцніє його бажання здо­бути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово — турецького походження, означає «вільна, відважна, войовнича людина».

Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої військової орга­нізації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, при­мітивні рушниці. Такі козацькі ватаги діяли в степах не­залежно одна від одної, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою — здобич. Лише у першій половині ХУІ ст. козаки освоїли простори нижче Дніпрових порогів — так званий Низ, або Запоріжжя, і почали будувати козацькі укріплення — січі (від слова «сікти»), У 1553 р. волин­ський князь Д. Вишневецький (?—1563) зібрав першу ватагу козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. На островах козаки знаходили для себе захист від татар, полювали, ловили рибу. Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні славу.

У 1568 р, польський король Сигізмунд Август (1520—1572) найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утво­рилося реєстрове козацьке військо; козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у вій­ськовій майстерності. За реєстровими козаками зали­шалися права на волю.

На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта козацького війська. Козаки поді­лялися на «зимівників», які зимували і постійно про-

живали в Січі, та паланкових козаків, які мешкали у поселеннях поза межами Січі, а для бойових походів чи боїв приходили до війська. Порівняно з простим людом козаки мали цілий ряд привілеїв: вибори військової старшини (командирів), звільнення від податків, влас­ний незалежний суд, безкоштовне утримання під час походів, право полювати і ловити риб... Читати далі »