Запорізька січ

На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілої
сталості і розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хто
говорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова
місцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні,
що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століття
зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще
"січовиками". Слово це походить від дієслова "сікти" і має той самий корінь
зі словом "засіка ". Козацька столиця - Січ - для захисту обставлялася
вирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі точні місця
їхнього розташування. І взагалі в історії запорізького козацтва ще багато
білих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетних
дослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі,
найбільш загадкові моменти історії запорізьких козаків, особливості їхньої
культури.

1. Запорізьке козацтво.

З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше
поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм
приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні
групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на
татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками.
Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак -
степовий мисливець. Уперше ця назва зустрічається в листі литовського князя
Олександра від 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглі - Гірею. У
ньому князь повідомляв про свій наказ покарати козаків - вихідців з
Київщини й Черкащини , що розбили під Тягином турецький корабель. У козаки
попадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед
них і іноземці. Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами,
відкіля і з'явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У
1552 - 1554 роках він об'єднав розрізнені групи козаків, створивши на
острові Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ.
У 1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цей
час контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений у
Константинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в
куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керував
Січчю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювали
успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По
ріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева,
що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, що
додавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою
їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки
починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі,
невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали
татари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по
татарах. Прорватися в середину квадрата були дуже важко, і звичайно, татари
відступали. У 15 - 17 століттях турецька й татарська погроза була дуже
велика, і тому дії козаків були вигідні для багатьох держав, тому що вони
послабляли татар і турків, не даючи їм проводити широкомасштабні набіги
всередину Європи. Литовські князі, а після і польські королі намагалися
взяти козаків під контроль. Для цього в 1572 році був заснований
спеціальний список - реєстр. Внесені в нього козаки вважалися на службі
короля, мали деякі привілеї (одержували платню, мали самоврядування під
керівництвом коронного гетьмана і були звільнені від податків). Їхнім
центром було місто Трахтемиров, де був госпіталь і арсенал. При польському
королі Стефане Баторие реєстр складав 600, а з 1590 року - до 1000 козаків,
а після навіть більш цього. Однак число не реєстрових козаків було в багато
разів більше.

2. КОШОВИЙ ОТАМАН

У кожного народу були особистості, що народна поголоска наділялася
надприродними здібностями. Такою фігурою в запорізьких козаків був Іван
Сірко, що вісім разів обирався кошовим отаманом Війська Запорізького. Його
полководницький талант здобув йому легендарну славу. Сірко провів більш
п'ятдесятьох походів проти Османської імперії і Кримського ханства, і
жодного разу не потерпів поразки, виходячи переможцем із найважчих
ситуацій. Навіть не дуже звучне прізвище ("сірками" на Україні звичайно,
називали собак) інтерпретувалася як богоданна. Сірко, за словами одного
хроніста, був поставлений Богом, як пес на стражі християнських ягничок,
щоб захистити їх від вовчих зубів татар і турків.
До речі, легендарної популярності отамана сприяли і самі вороги.
Свої поразки вони пояснювали не чим іншим, як чарами запорізького ватага.
Навіть дітей лякали його ім'ям, називаючи "урусшайтаном" - росіянським
чортом. Навіть після смерті полководця його ще довго боялися ляхи й
бусурмани. У переказах розповідається про те, що козаки під час бою замість
прапора виставляли вперед праву руку кошового:, де рука, там і удача.
Історик Митецький, що був у січовиків і спостерігав за їхніми вдачами, так
писав про це: "Славний був отаман. Уже і по смерті одного по морю запорожці
заживали, понесе був славний і турки його дуже боялися. Коли на війну і з
мертвим їхали, те завжди їм щастя було".
Багато в народі й інших подібних історіях про славного отамана.
Говорять, у Сірка на хресті був напис: "Хто буде сім років перед Великоднем
виносити по трьох за підлоги землі на мою могилу, той буде мати таку силу,
як я, і буде знати стільки, скільки і я". В одного з етнографів минулого в
щоденниках зустрічаємо такий запис про це: "Покійний дід Михайло Нелипа
розповідав, що як носив землю перед Великоднем, то йому в перший раз
спочатку показалося, що начебто гуде щось; у другий - що зібралося стільки
війська запорізького, що аж земля стогне, у третій - що барабани б'ють, з
гармат палять, козацькі шапки червоніють, як маки... Він злякався, кинув
носити й відправився додому..."

5. Козацька наречена.

Відомо, що на Січі жінок не було. "Самий старий звичай, що строго
зберігається, у запорізьких козаків, зауважує француз Лазюр, - був той,
котрий виключав, під страхом бути страченим, поява в Січі жінки; відступ
від цього звичаю ніколи не проходило безкарно, і в цьому випадку
здивованіше усього те, що ця оригінальна республіка улаштувалася в тих
місцях, де було, по переказі, царство амазонок". У чому отут справа? Чому
козаки відмовилися від жінок, що так полегшували життя їхніх північних
побратимів - хліборобів? Вищою святинею і цінністю для запорожця була
воля.. Заради її він готовий був відмовитися не тільки від родини, але й
узагалі від спілкування з жіночою статтю. "Степ як воля - козацька частка"
- говорили в народі. Потрапляючи до січовиків, людина мимоволі залучалася
до таїнства, символічно вінчався з "нареченою" - волею. "Оженися на вільній
волі, на козацькій частці" - писав Тарас Шевченко. Інший "жіночою" фігурою
козацького символічного вінчання була смерть: "Узяв собі панночку в чистому
полі земляночку". Ці два традиційні образи доповнювали один одного. Хто
присвячував своє життя волі, піддавав себе безлічі небезпек, і зрештою,
стикалися зі смертю, що, до речі, трактувалася нерідко, як рятування від
несвободи земного життя.

Також може зацікавити: