На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілої
сталості і розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хто
говорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова
місцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні,
що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століття
зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще
"січовиками". Слово це походить від дієслова "сікти" і має той самий корінь
зі словом "засіка ". Козацька столиця - Січ - для захисту обставлялася
вирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі точні місця
їхнього розташування. І взагалі в історії запорізького козацтва ще багато
білих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетних
дослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі,
найбільш загадкові моменти історії запорізьких козаків, особливості їхньої
культури.

1. Запорізьке козацтво.

З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше
поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм
приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні
групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на
татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками.
Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак -
степовий мисливець. Уперше ця назва зустрічається в листі литовського князя
Олександра від 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглі - Гірею. У
ньому князь повідомляв про свій наказ покарати козаків - вихідців з
Київщини й Черкащини , що розбили під Тягином турецький корабель. У козаки
попадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед
них і іноземці. Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами,
відкіля і з'явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У
1552 - 1554 роках він об'єднав розрізнені групи козаків, створивши на
острові Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ.
У 1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цей
час контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений у
Константинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в
куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що кер... Читати далі »

Складаючись під верховною протекцією спершу польського, потім
російського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана,
запорізькі козаки увесь час свого історичного існування керувалися власним
урядом, звичайно щорічно змінювалися і неодмінно неодруженим начальством.
Повний штат начальницьких облич у запорізьких козаків, по різних джерелах,
визначається по-різному: 49, 118, 149 чоловік. Послідовно ступінь цих
начальників представляється в такому, приблизному, порядку: військові
начальники — кошовий отаман, суддя, есавул, писар і курінні отамани;
військові служителі — підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний,
перначний, підесаульний, довбуш, піддовбуш, пушкар, підпушкарний, гармаш,
товмач, шафар, підшафар, кантаржей, і канцеляристи; похідні і паланочні
начальники — полковник, писар, есавул, підписарій, підесаульний. Коли
уперше визначився склад запорізької влади, за браком точних даних, вказати
не можна; думають лише, що чин кошового існував уже в XVI столітті, тоді як
чина військового писаря в цей час ще не було. Але такої вказівки прийняти
не можна через те, що саме слово «Кіш» стає відомим, як ми бачили, по
документальних данхм, біля початку XVII сторіччя.
Перші чотири з перерахованих посадових осіб, саме кошовий отаман,
військовий суддя, військовий есавул і військовий писар, складали власне так
названу військову старшину; до них іноді зараховували курінних отаманів і
старих козаків, що були старшини, але що вступили, чи добровільно проти
волі, свої звання іншим; інші названі обличчя чи складали «молодшу
старшину», «військових служителів», чи ж паланочні і перевізних старшин; в
мирний час військова старшина керувала адміністративними і судовими
справами війська, в воєнний час керувала козаками, уступаючи своє місце в
Січі наказний старшині, але по закінченні війни знову приймаючи свої права.
Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну,
судову й духовну владу. У військовий час кошовий був «головним командиром»,
«фельдмаршалом» війська і діяв як зовсім необмежений диктатор: він міг
викинути неслухняного чи за борт човна, на шиї з мотузкою тягти його за
важким обозом; у мирний час він був «конституційним владикою... Читати далі »

Українське козацтво збагатило вітчизну та її світову військову практику самобутнім озброєнням. Як і в усіх арміях світу того часу, основна роль належала холодній зброї, застосування якої диктувалося недосконалістю зброї вогнепальної. На озброєнні у козаків були чекани, списи, ножі, кинджали. На початку визвольної війни, тобто до 1648 р. основною зброєю козаків стала шабля, що була символом волі та бойового побратимства і разом з тим, найефективнішою на той час зброєю. На озброєнні козацтва були шаблі різноманітного походження. Найбільш поширеною була шабля Львівського цеху
мечників. На озброєнні козаків були також турецькі, перські, польські, молдовські шаблі.
Помітну роль в озброєнні козаків відігравав спис, який використовувався як піхотою, так і кіннотою. Простота конструкції та технології виготовлення, можливість вражати ворога на відстані робили його дуже популярним видом зброї не тільки серед козацтва, а й серед повсталих селян. Козаки використовували спис і в індивідуальних зіткненнях, але найчастіше – під час атаки у зімкнутому кінному строю.
Чекан – ударна зброя у вигляді гострокінцевого молотка на короткому ратищі застосовувався для пробивання панцира. Володіння ним вимагало неабиякої вправності та швидкості рухів, тому він зустрічається рідко і вийшов з ужитку в другій половині XVII ст.
Також на озброєнні окремих козаків були турецькі ятагани та керначі – ударна зброя на короткому ратищі з голівкою, що складалася з 6-7 загострених пластин – кер.
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. козаками починає широко застосовуватись вогнепальна зброя. Широко застосовувались самопали, аркебузи, мушкети, пістолі та рушниці.
Як і холодна зброя, вогнепальна зброя у козаків також була в основному трофейною. Використовувалися важкі турецькі рушниці з масивними нарізними стволами і кремінно-ударними замками іспанського типу, а поряд із ними – стройові армійські рушниці різних країн з кремінно-ударними замками французького батарейного типу і навіть легкі мисливські.
Слід згадати про ще один вид озброєння козаків – лук, який мало чим поступався в ефективності вогнепальній зброї, вигідно відрізняючись від неї скорострільністю і надійністю. Доб... Читати далі »

Українська соборність з допомогою проросійський козаків –

ноу-хау чернігівських міліціонерів

Соборність для України -- це об’єднання етнічних територій в одній державі навколо спільних ідей, якими, крім державності, є українська ідентичність і культура.

Приблизно так написано в підручниках з історії та довідниках для широкого вжитку. А в спеціальній літературі (філософського формату) це поняття тлумачиться значно ширше. Там, зокрема, йдеться про те, що територіальна єдність держави без духовної єдності її громадян та національно-культурної ідентичності (самоусвідомлення) – то лише півсправи…

Історична довідка

Ідея єдності українських земель -- соборності України -- дуже давня. Збирання південноруських земель було пріоритетним напрямком внутрішньої політики київських князів Олега та Ігоря, Святослава і Володимира Великого, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха.

У ХІV ст. значна територія сучасної України була під владою Литві. У 1569 р. за Люблінською унією Литовське й Польське королівства об’єдналися в Річ Посполиту. Після цього українські землі опинились під впливом Польщі. У середині ХVІІ ст. розгорілася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, в результаті якої на певний час була відновлена державність України.

Та невдовзі значні території опинилися під владою Російської імперії. Протягом віків практичним втіленням ідеї соборності займалися українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХІХ ст. ідея соборності українських земель відбилася в документах Кирило-Мефодіївського братства, суспільно-політичних поглядах Михайла Драгоманова і Володимира Антоновича. На початку ХХ ст. про суверенність соборної України йшлося в документах Української народної партії на чолі з Миколою Міхновським. На той час українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною. Для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Реалії сьогодення

Попередня президентська виборча кампанія 2004 року по-новому актуалізувала давнє гасло соборності. Сьогодні вже йдеться про інше – збереження регіональної єдності реально існуючої держави Україна. В умовах молодої української демократії на регіональних відмінностях не проти пограти різноманітні політтехнологи та с... Читати далі »

БИТВА ПІД ПИЛЯВЦЯМИ (11–13 вересня 1648) – одна з визначних битв , у якій українська армія гетьмана Б.Хмельницького отримала блискучу перемогу над польсько- шляхетським військом.

Після знищення польського війська під Жовтими Водами і Корсунем було оголошено мобілізації шляхти і набрана нова армія найманців . Хитке перемир’я,порушили каральні дії князя Яреми Вишневецького, який здійснив каральний похід по Волині і Поділлю. Нова війна стала неминуча

Польське військо зосереджувалося поблизу Чолганського Каменю,налічуючи артилерію 80–90 гармат, 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40–50 тис. шляхетських слуг і обозної "челяді". Гонорова шляхти був самовпевна і легковажна . Обоз був перевантажений коштовностями і предметами розкошу.На чолі шляхетського війська були поставлені зразу три полководці: нерішучий і поступливий князь Домінік Заславський; відомий своєю вченістю, але поганий полководець коронний підчаший Микола Остророг; гонористий і запальний молодий коронний хорунжий Олександр Конєцпольський. Хмельницькому охарактеризував цих польських регіментарів: "перина, латина і дитина". Вони не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська. Шляхті бракувало єдності і дисципліни.

На початку вересня польське військо виступило на Волинь. назустріч вивів свої сили Б.Хмельницький. Чисельність повстанської армії становила 100–110 тис. чол., причому, лише 50–70 тис. були озброєні належним чином, а решту становили погано озброєні селяни. Б.Хмельницький спинився під Пилявцями, за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Для свого табору він вибрав вигідну позицію – на правому березі р. Ікви або Пилявки. Місцевість була нерівна : глибокі балки, пагорби і рівчаки. Така місцевість була непридатною для розташування укріпленого табору і не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок свою кінноту – славнозвісних «польських крилатих гусарів». Річка Іква широко розливалася у стави і болота. По периметру чотирикутного табору в 6 рядів були поставлені вози, викопані шанці і насипані вали, на яких встановили більше 100 гармат. У Пилявецькому замку, який був поруч, був влаштований командний пункт Б.Хмельницького. Замок стояв на підвищеному березі Ікви, і з його башт було зручно спостерігати за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на пр... Читати далі »

Протест українського народу проти національного, релігійного та соціального гніту вилився в особливе військове, державне, політичне, культурно-історичне та педагогічне явище – козацький рух. Запорізька вільна республіка започаткувала самобутні зразки благодійних установ та прояви соціальної опіки.
Українське козацтво виникло у XVI ст. як народність із своїм особливим характером, яка самостійно колонізувала широкі степові простори. У козацькому братстві всі були рівні. Навіть ватажок, наділений диктаторською владою, носив одежу, однакову з кожним іншим. Це добровільно вбоге товариство стало засновником Запорізької Січі, де переховувався козацький військовий припас, була лицарська школа козацької молоді.
Козацький рух викликав до життя унікальне для всієї світової культури явище – козацьку педагогіку, основними завданнями якої стали: готувати фізично-загартованих з міцним здоров’ям мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати у молоді український національний характер та світогляд, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, прагнення бути милосердними.
У поселеннях запорожців типовим явищем була церква, з одного боку якої знаходився шпиталь, а з іншого - школа. Це була традиція, яка відображала спосіб і характер козацького життя. Спілкування з козаками-інвалідами, перестарілими виховувало у дітей доброту, милосердя, співчуття до чужого болю. У життя ж хворих і старих запорожців такі контакти вносили радість.
На берегах річки Самари в Подністров’ї, у Трахтемирові під Каневом, у Лебединському монастирі поблизу Чигирина, при Левківському храмі біля Овруча – скрізь по Україні були благодійні установи для поранених і старих воїнів Запорізької вільної республіки. Було таких шпиталів, як свідчать джерела, у Ніжинському полку – 138, у Чернігівському – 118, у Лубенському – 107, у Переяславському – 52, у Полтавському – 42 і т.д. Це були водночас і лікарні, і притулки, і громадські осередки для тих, хто не міг боротися і працювати, про кого дбало тогочасне українське суспільство.
У ставленні до заїжджих і захожих людей запорізькі козаки завжди були дуже гостинні. Суворо дотримувались любові до мандрівників. У Запорожжі будь- хто міг з’явитися в курінь жити, їсти, пити, не висловлюючи вдячності за гостинність. Там ніхто не смів докоряти старій людині, що вона даремно їсть хліб. “Приїжджай туди будь-хто, лежи собі хоч три місяці, - пий і їж все готове. Тільки і справи, що встань і помолись Господу; а коли є гроші... Читати далі »

Характер церковного будівництва, управління духовною справою i, як наслідок, церковного устрою Запорозьких Вольностей великою мірою визначалися особливостями релігійності населення цього регіону. Особливості складу козацтва, історична традиція, геополітичні i природні умови його існування призвели до складання своєрідного світогляду запорожців, відмінного від будьякого іншого.

В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я i оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Тому не можна вслід за історичною традицією категорично казати про запорожців ні як про лицарів православної віри, ні як про людей religionis nullius, "єретичих синів".

Безумовно має рацію О.М.Апанович, наголошуючи на тому, що в часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим [3; 14, 4; 208209]. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релiгiя була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Нацiональновизвольнi рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релiгiя супроводжувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.

Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій i конфесій ісламу, православ'я i католицтва. Чому ж козацтво традиційно дотримувалось саме православ'я? На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росiї i Польщi. Для них, мало знайомих навіть з тонкощами православної релігії, іслам був зовсім чужим i незрозумілим. Крiм того, історично склалося так, що представники ісламської віри татари i турки були ворогами як України, так Росiї i Польщi. Вони здійснювали набіги на їхні землі i спричиняли значну шкодунаселенню. Звичайно, що татари i турки, а разом з ними i їхня релігія не могли не сприйматися запорожцями вороже.

Несприйняття козацтвом католицтва має не такі глибокі історичні корені. До 1569 р., тобто до прийняття Люблiнської унії, i навіть у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Лише боротьба запорозького козацтва з тата... Читати далі »