I.М.Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині. Дорошенко називає його "не натуральним русином". Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком. Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і бездарний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659—1663 рр.).

Тим часом Юрій Хмельниченко виявився недбалим гетьманом. У складних обставинах він розгубився, не дотримав присяги цареві, відновив Гадяцьку угоду 1659 року, за якою Україна шукала захисту Польщі. Цей учинок викликав невдоволення лівобережних полків, і вони відмовилися слухати Юрія, заявивши, що хочуть мати нового гетьмана, вірного цареві. 1663 р. цар видав указ про вибори нового гетьмана.

Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. В червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під підтиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. Інших претендентів на гетьманську булаву (Сомко, Золотаренко) та їхніх прихильників було на місці заарештовано московітами й після страчено.

Три роки Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. В 1663—1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.

Тим часом Брюховецький не виправдав сподівань українського народу в проведенні внутрішньої політики, розв'язанні соціальних питань. Відразу після обрання гетьманом Брюховецький уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р., яки надавили Мо... Читати далі »

Характер харчування "малоросів" обумовлювався не тільки смаками окремої особи, а й її матеріальними статками, релігійністю, частково, особливостями місцевості, де вона мешкала. Загалом же українська кухня відзначалася достатньою різноманітністю. На столах простого люду переважала груба рослинна їжа з городу, ланів, саду, лісу: столовий буряк, капуста, огірки, цибуля, яблука, груші, ягоди, гриби, горіхи тощо. Картопля з'явилася в Росії десь на початку XVIII ст., а в Україні її поширення припало на другу половину століття. У Києві (на Подолі й у Кловській долині) були великі сади шовковиці, щоправда, переважно для технічних потреб - виробництва шовкових тканин. Можновладці могли дозволити собі вживати привезені з далеких країн продукти: чай, каву, імбир. "Щоденні записки" Я.Марковича зафіксували "присилку" його авторові в квітні 1730 р. 50 кущів персика. Отже, вже на той час ця теплолюбива культура була добре відома в Гетьманщині.

Окрім того, заможні верстви частіше, бідні - рідше (переважно у великі свята) вживали м'ясні страви: тушкованих чи смажених качок, гусей, індиків, різними способами приготовлені свинину, баранину, телятину, конину, м'ясо впольованих звірів тощо. Їли сири, а їжу здобрювали смальцем, маслом, олією, іншими жирами. "Головою" ж усьому був смачний духмяний хліб, який не черствів, траплялося, по кілька тижнів.

До столу готували різноманітні юшки (наприклад, "козацьку тетерю" - відвар із риби на квасі, приправлений борошном і пшоном), куліш (зварене круто пшоно, що заправлялося шкварками і смаженою цибулею), галушки, локшину, гречані пампушки з часником, кисіль і багато іншого.

Найбільш уживаною була риба: варена, копчена, солона, печена. Посполити й рядові козаки часто-густо їли рибу, виловлену в місцевих водоймах (щуку, карася, лина, ляща, сома, плотицю), старшини, шляхтичі, вище духівництво нерідко ласували осетриною, фореллю, вугрями і т. ін.

Пили українці "варенуху", пиво, горілку, "мед" ("медовуху"), всілякі вина, в тому числі й заморські. Останні нерідко надсилалися найвищим посадовим особам Лівобережжя та Слобожанщини з царського двору у вигляді "особливої милості". Я.Маркович називає такі види спиртних напоїв, що їх він уживав особисто: горілки - проста і подвійна; настоянки та наливки - слив'янка, вишнівка, ганусова, дулівка, полинівка, алембикова, ржона, царгородська, персикова, карбунколова, цинамонова; вина - угорське, волоське, бургонське, кіпрійське, пиво - коропське. І... Читати далі »

Заговорити про своїх видатних земляків - гетьманів Ружинських волинян змусив круглий ювілей села Ружин, що на Ковельщині - 500 років від часу першої писемної згадки. Хоч ця дата і дещо сумнівна, бо ще задовго до 1503 року одна з гілок князів Гедиміновичів за військову службу одержала село Ружин і була прозвана від назви села Ружинськими.
Отже, про Ружин і Ружинських. Вражає те, що з одного села і його присілків, з однієї родини вийшли аж чотири гетьмани Запорозького козацького війська! Цей факт настільки незвичайний, що в якоїсь частини людей викликає сумнів. Тому, природно, рука тягнеться до джерел, документів.

Автор енциклопедичного словника "Стара Волинь і Волинське Полісся" професор Олександр Цинкаловський твердить: "Село Ружин було родовим селом князів Ружинських, яких тут перший раз згадано в 1503 році... З цього княжого роду походили козацький гетьман Євстафій Ружинський і багато політичних діячів і членів братств на Україні..." Син Євстафія (Остафія) Михайло Ружинський теж гетьманував у козацькому війську. Інші джерела твердять, що саме у волинському Ружині народився і козацький гетьман Богдан Ружинський. Гетьманував і ще один Ружинський - князь Кирик...
У володіння цих князів на Волині входили, крім Ружина, села Роговичі і Твориничі (нині Локачинського району), а також Орзин.
Мали ці князі і родовий герб. Основним його елементом є щит, на синьому полі якого прямий стовбур дерева з чотирма золотими хрестами (два зверху і два внизу). Вони щодо стовбура нахилені так, що утворюють щось подібне до стріл, одна з яких спрямована вгору, а друга - додолу.
Родове княже титулування дозволяло Ружинським, як і іншим князям, займати значні військові і цивільні посади. Остафій Іванович Ружинський у 1569 - 1573 роках був черкаським і канівським підстаростою, а згодом і київським воєводою. Його брат Григорій - сотник надвірної корогви князів Сангушків.
Козацька ж доля Ружинських пов'язана з Томаківською Січчю. Вона побудована на острові Томаківка в складній мережі Дніпрових розгалужень після 1557 року, коли інший волинянин Д. І. Вишневецький-Байда змушений був покинути січову твердиню на острові Хортиця.
Життя Остафія Ружинського досліджували багато іменитих істориків, в тому числі М. Грушевський, Н. Яковенко, В. Замлинський. Малопомісний волинський князь Остафій Ружинський замолоду побував у Німеччині та Франції, інших європейських країнах, де вивчав військову справу, що дуже знадобилося йому в козакуванні. Час його г... Читати далі »