Поряд зі словом «січ» часто ставилося слово «кіш», що часом
називається «вельможним запорозьким Кошем». Дослідники вважають це слово
запозиченим з татарської мови (як і взагалі багато українських слів). У
перекладі з татарської воно означало отару з десяти тисяч овець. Слово (кіш)
пояснювалося й так : кочуючи взимку і влітку у степах, запорозькі козаки
використовували для захисту від негоди коші, які нагадували собою намети, оскільки
були обшиті повстю і для зручності пересування з місця на місце мали два
колеса. Усередині такої кибитки можна було розводити багаття для обігріву чи
висушування одягу. Обидва ці пояснення намагався узгодити професор Григор’єв, за
словами якого, «кіш» означає всіляке тимчасове приміщення на пустому місці або
на дорозі: окрему пару возів, кілька пар, а то і цілий табір… Тому кошем могла називатися навіть
головна квартира запорозького війська, що складалася з людей неосілих, готових
завжди переноситися з місця на місце.