Чи козацького Ви роду?

Основу української ідентичності, найславніший історичний етап для українця складає епоха козацтва. У наш непростий час існує багато спекуляцій на тему історичної спадковості населення України. Вороги нашої державності, або й просто не дуже чесні люди переконують нас, що ми не козацького роду. Тож давайте спробуймо розібратись, чи має ця позиція реальне підґрунтя і хто має більше моральне право на козацьку спадщину.

«Право по назві»

Козаками, або козацькими нащадками у сучасному світі можуть право називатись лише три суб’єкти. Жителі сонячного Казахстану, казахи, отримали свою назву з того ж тюркського кореня, що і козаки, слова «козак», «казак» і «казах» сукупно означають одне, а саме вільну і озброєну людину. До речі, саме для казахів ця самоназва слугувала найдовше, ледь не з XI століття. Наступними йдуть нащадки різноманітних козацьких формувань, що були присутні на теренах сучасної Росії. Осередки козацтва там існували у багатьох районах, це донські, сибірські, терські, уральські козаки і багато інших. І, нарешті, українські запорозькі козаки, найвідоміші з усіх.

Отож, саме казахи є першими і найчисельнішими «козаками». Проте, історично, їхня самоназва втратила ту ж конотацію, той ж смисл, що й «козак» для українського та російських народів і стала означати просто етнічну приналежність, без виражених станових особливостей. Тож далі продовжимо свій виклад виключно про козацький рід на теренах України і Росії.

«Право по ідеології»

Козак, як ми знаємо, означає вільну людину. Після придушення кількох потужних козацьких повстань імперською владою, російські козаки перетворились на вірнопідданих імперії і у мирний час виконували функцію поліцаїв аж до Жовтневої революції. Цим вони заслужили ненависть пролетарського люду, який активно і з задоволенням виконував вказівки Леніна по їх знищенню. Тобто, до самої своєї загибелі більшість російського козацтва вели війну за відновлення царської влади. Цим вони нагадують відданих сторожових псів, що віддано захищають свого хазяїна. А це є неспівставним з образом вільної людини, яка, користуючись нашою аналогією, є вовком. Російські козаки під чоботом царату втратили саму свою суть, за що і поплатились великою кров’ю.

В багатьох українцях того часу проявилась козацька гаряча кров. Гуляйпільці Махна і товариство отаманів Зеленого, Чучупаки, Чорного Ворона та інших проживали Громадянську війну у найкращих козацьких традиціях. Вони показали винахідливість і звитягу свого козацького роду, проте не були позбавлені і вад своїх предків, в першу чергу це роз’єднаність і недалекоглядність, що і привело їх до поразки.

«Право по крові»

Багато дослідників козацтва сходяться у твердженні, що козаки воліти дітей не мати. Зважаючи на високу смертність серед молодих і, м’яко кажучи, зневажливе ставлення просмалених січовиків до сімейних, це справді мало місце. Тому ні Запорізьке, ні Донське (як два найбільших) козацтва не мають скільки б вагомого числа нащадків. Резонна заувага, проте давайте копнемо трохи глибше.

Козацький стан як сукупність чоловічих військових громад, на українських землях утворився близько XV століття. Після заснування Січі Дмитром Байдою Вишневецьким і виділення польським королем Стефаном Баторієм Реєстру, українське козацтво набуло своєї остаточної структури. Козацтво поділялось на січове, зимове (так звані «сидюки», «гніздюки»), городове і реєстрове. «Гніздюки» жили навколо Січі, мали сім’ї, вважались посполитими, але на війні були рівні запорожцям. Чисельність товариства Запорізького у XVІ ст. не перевищувала 2-3тис., у XVІІ ст. 5-6тис., у XVІІІ ст. і до занепаду 10-12тис., а разом з зимівниками і слобідками близько 100тис. Кількість реєстровців коливалась залежно від стосунків з урядом від 2 до 60тис. (Попович «Нарис історії культури України»). Ще були незаконні козацькі поселення, кількість яких не піддається обчисленню. Козацькі загони тримали і великі магнати того часу.

Отож, з усіх цих груп холостяками намагались триматись лише січовики, та і то не всі. Уся ця маса козацького люду вийшла у більшості з теренів Русі-України і щедро розповсюдили козацький рід по старих і нових українських землях, таких як Слобожанщина, південні степи і Кубань.

Військо Донське розташовувалось значно далі до густонаселених районів, ніж Запоріжжя, тому, природно, чисельність відтоку населення на Дон була нижчою. Також був присутній чисельний руський (український) субстрат серед донців.  Проте, з занепадом українського козацтва і переходом частини його на Кубань, чисельність різноманітних козаків в Російській імперії стрімко зростала, досягнувши у 1913 році декількох мільйонів.

Під час Громадянської війни більшовики з особливим завзяттям нищили козацтво, яке майже все і не без успіху воювало проти них. Численні «розкозачення», репресії і голодомори винищили російське козацтво майже під корінь, частина азійського козацтва емігрувала до Маньчжурії. Вцілілі представники Донського і Кубанського козацтв воювали проти більшовиків у лавах Вермахту і, за невеликим виключенням, усі загинули, хто на фронті, хто після здачі їх союзниками Радянському союзу. Так козацького роду у Росії не стало...

Та чи оминула ця доля козацьких нащадків в Україні? Справа в тому, що коли Доля закриває двері, вона ж відкриває вікно. Після заборони Гетьманщини, зруйнування Запорізької Січі і відходу частини козаків на Кубань, решта українського козацького населення була поступово закріпачена, або перейшла у інші верстви. Козацький стан як такий перестав існувати і це зберегло козацький рід від поголовного знищення більшовиками. Українські козаки вийшли з народу і у народ повернулись, тому і зберегли свою кров у нащадках.

Тарас Андросенко

Також може зацікавити:

• Козацьке село
• Нові картинки за запитами "Козацькі..."
• Село Старокозаче
• Як намалювати козака. Козак із списом та шаблею.
• Як намалювати козака. Козацькі малюнки.
• Слово "козак". Значення слова «Козак»