«Степові баби» і запорізькі козаки

Так звані кам’яні баби з давніх давен височіють над Великим Степом. Звідки вони? Що символізують? Який стосунок вони мають до козаків? На ці і інші питання спробуємо відповісти у цій статті.

 З історичних досліджень нам стало відомо, що перші з них ставились ще за часів оволодіння людиною мистецтвом плавлення міді і бронзи. Ці боввани будувались двох типів: стели з певними сакральними зображеннями та фігури фалічної форми. Вочевидь, перший тип використовувався задля вираження племінного розуміння світобудови, а другий тип – як об’єкт поклоніння задля підвищення родючості.

Пройшло чимало часу і у Дикому Полі запанували нові кочівники – скіфи. Особливостями їхніх статуй було вже переважне зображення чоловіків зі зброєю в руках, інколи – з чашею. Характеризувалися статуї незрозумілим для дослідників примітивізмом, адже відомо, що у створенні інших об’єктів матеріальної культури скіфи були знаними майстрами. Скіфські баби ставились, як правило, на верхівці рукотворного кургану, де був похований представник племінної аристократії.

Остання ж хвиля кочівників, що споруджувала кам’яні статуї на теренах сучасної України – половці. Боввани половців символізували предків та були органічними складовими святилищ, перебуваючи там переважно парами, «чоловік-жінка».  Елементами кам’яних баб, як і у скіфів, виступала чаша або зброя.

Достеменно невідомо, чи кожна нова хвиля жителів Степу руйнувала бовванів своїх попередників. Але наявність дополовецьких кам’яних баб красномовно свідчить, що ні. У зв’язку з цим, переходимо до, власне, сприймання цих вартових степу.

В жодному історичному джерелі немає свідчень про негативне відношення руських воїнів, а слід за ними, і запорізьких козаків до кам’яних баб. Німецький посол на Запоріжжі Лассота писав, що бачив кам’яні статуї  в татарських володіннях. Очевидно, що майже кожен запорожець бував за межами Січі у Дикому Полі, ходив на промисел та заготівлю, у розвідку, будував сторожові вежі на тих курганах, але баб не руйнував. Закономірне питання – чому? Серед обов’язків добропорядного християнина було боротися з проявами язичества, викорінювати поганство по мірі сил своїх.  Але баб це не стосувалось. Можливо, пояснення лежить тут у декількох площинах:

• суто матеріальна. Боввани  часто ставились попередніми хазяями Степу у ключових місцях, поблизу джерел з водою, вказували на місця безпечної переправи річок і балок, слугували орієнтиром та точками зборів для козаків у ворожому (татарському) для них середовищі;
• духовно-містична. Згадаймо, що в ті часи забобони мали потужний вплив на життя людей. Боввани на місцях поховань уособлювали собою сторожа-захисника спокою померлого, символ предків роду, або й божество. Потривожити його – означало накликати на себе біду. Козаки всерйоз сприймали подібну можливість, адже все містичне неабияк їх цікавило та перебувало в безмежній повазі. Згадаймо, наприклад, особливе відношення низовиків до острова Хортиця, де за легендою стояв священний Дуб, що йому поклонялися предки. Або ставлення до характерників, химородників, планетниць, тощо, чия діяльність формально заборонена церквою, але й чия допомога активно використовувалась. Про звичку грати в шахи з чортами та стріляти в них же і не згадуємо. Так що, цілком можливе й використання сили боввана, наприклад, щоб заховатись від злого ока якогось татарського діда-шептуна, що допомагав загонам людоловів вистежувати козаків; 
• символічна. Достеменно запорожцям не було відомо, хто, як і коли поставив цих баб у степу. Однак, за свідченнями тогочасних хронік, козаки відносили себе до нащадків  племені сарматів (навіть Богдан Хмельницький іменував себе «сарматським князем»), які, як ми знаємо, були прямо спорідненими з скіфами, а з часом і асимілювали їх. Отож, зневажати, а тим паче руйнувати можливі творіння своїх предків жоден козак, ясне діло, не міг.

Навіть після зруйнування Січі, наш народ продовжував шанувати ці релікти колишніх епох, доглядати за ними і справляти обряди. Кам’яні баби остаточно зникли з курганів тільки в часи колективізації, коли їх нищили як пережитки темного минулого, або використовували як розхідний матеріал при будівництві.

Підводячи підсумки, зазначимо, що кам’яні баби були для наших пращурів символом Дикого Поля, в якому квітла їх відвага, героїзм і нестримна воля. Без бовванів українські степи обезголовлені, тому, якщо ми прагнемо відродити велич наших предків у нас самих, варто почати з відновлення втраченого Великого Лугу, та охоронців Степу, кам’яних баб.

Також може зацікавити:

• Козак і люлька
• Думки... захотілося у степ