Макси́м Кривоні́с (? — 1648) — козацький ватажок, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань на Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 року. Відомий під прізвиськом Перебийніс.
Біографічні дані про Кривоноса дуже бідні. Про його життя до початку повстання звісток немає. Справжнє його прізвище невідоме. Згідно з однією з версій, він з селянської (інша версія, що з попівської) родини з села Вільшанка (підписувався "Максим Вільшанський"), або Острога. [1]. Автор анонімного німецького памфлету називає його виходцем з Шотландії[2]. У цьому разі прізвище Кривоноса може бути перекладом шотландського прізвища «Камерон», що означає «кривий ніс», а не прізвиськом, що по ... Глянути далі »

Увійшовши в порозуміння з татарським ханом Шагін-Гіреєм, що хотів виломитися зпід залежности Туреччині, запоріжці улаштували 1624 р. протитурецьку диверсію на морі. В моменті, коли турецька фльота оперувала біля Кафи, 30 козацьких чайок ... Глянути далі »

... Глянути далі »

Коронний гетьман до того часу вже розпустив польське військо і, побачивши козацьку силу, змушений був іменем короля підписати з козаками згоду про те, щоб запорожцям вільно було ходити з Січі на Україну купувати собі порох та зброю і щоб людям з України вільно було ходити на Запорожжя.

Не заспокоївшись ще й на тому, запорожці попливли Дніпром до Києва, примусили ще й воєводу київського Острозького виплатити 12 000 злотих та підписати таку саму згоду, яку підписав Вишневецький.

... Глянути далі »

Розгніваний цим учинком, хан звернувся до польського короля з погрозою, що як той не приборкає козаків та не покарає Шаха, так він сам з ордою піде добувати Шаха на Запорожжі й на Україні. Королеві на той час небажано було зачіпатися з татарами, і він прислав на Запорожжя заборону чинити шкоди татарам та виходити в море. Запорожці було послухалися, та скоро без війни занудилися і через рік знову вирушили походом у Молдаву.

Підвладні турецькому султанові землі, Молдава й Волощина ( ... Глянути далі »

Незважаючи на те, що козаки були підданими короля Речі Посполитої, вони дуже часто проводили цілком самостійну політику. І залишили по собі репутацію значної сили, яку поважала і з якою рахувалася тодішня Європа. Австрійським Габсбургам, які наприкінці XVI століття воювали з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови та Валахії, які перебували під протекторатом турецького султана. Очолив цей вдалий похід майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдаванам поразки, після чого місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів.                  ... Глянути далі »

Перші письмові згадки про козаків відносяться до XIII—XIV ст.[Джерело?] На землях сучасної України згадки відносяться до XIV століття, коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу — люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів розташованих на землях сучасної України, Росії, Казахстану та деяких інших країн Азії. Ці люди вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби до існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема Речі Посполитої, в деяких випадках вели спосіб життя грабіжників і вбив ... Глянути далі »

http://ukrainaforever.narod.ru/problemkozak.html
_________________________________________________________________
Сергія Михайловича Соловйова (1820-1879) без перебільшення можна назвати одним з найвидатніших представників російської історіографії XIX ст., адже його працями в російську науку було міцно закладено принцип історизму, вперше всі знання про історію Росії були зведені до єдиної наукової системи.

Творчість Соловйова була і залишається об'єктом прискіпливої уваги історіографів, проте досі належного значення не надається вивченню його доробку, присвяченого історії України. Між тим українська проблематика займає значну частину наукового доробку вченого.

Так однією з перших робіт Соловйова був "Нарис історії Малоросії до підкорення її царю Олексію Михайловичу" ... Глянути далі »

http://npo.vo.uz/publ/22-1-0-84
_________________________________________________________________
З давніх-давен Україна вважається найродючішою землею у світі. Це підтверджує нелегка історія нашої країни: багато чужинців намагалися заволодіти святою українською землею, та на щастя знаходилися герої що протистояли ворогам – давньоруські богатирі, славні воїни козацтва і звичайні представники українського народу зуміли протистояти загарбникам і більш того зберегти традиції і та суверенність нашої країни.
А нині настав не менш важливий час для України, оскільки вже занадто багато проблем розбирає її з середини і одна з домінуючих, це несприятлива екологічна ситуація. Звісно можна довго шукати винуватців: звалювати на недбалість керівництва радянських часів, звинувачувати ... Глянути далі »

Іван Мазепа, гетьман України в період з 1687 по 1709 р.р. Предків Мазепи було нобілітовано у 1544р. і вони отримали привілей користуватися старовинним руським (тобто українським) гербом "Курч", що належав волинській родині Курчів, звідки вийшли й предки Мазепи. Основу цього герба становить щит, у якому в червоному полі зображені срібні перехрещені посередині вила, що спираються на такий же брусок (мантачук) із загнутими догори кінцями та супроводжуються золотими зіркою праворуч та місяцем ліворуч, причому роги місяця звернуті праворуч. Понад щитом було зображено лицарський шолом зі шляхетською короною та клейнодом у вигляді трьох страусиних пір'їн.
Іван Мазепа – Колєдинський походив із значного шляхетського роду, народився ... Глянути далі »

Сї пересилки й переговори були єдиним наслїдком комісії 1614 р. Козаки, в делїкатнїй формі, через своїх післанцїв зазначили неможливість подиктованих їм умов. Правительство не вважало можливим загостряти відносини з козачиною з огляду на перспективу війни з Турками й Татарами. Ще з осени приходили вісти, що хан ладить ся до походу на Україну, так само з Царгороду були трівожні вісти. Війна висїла в повітрі; турецькі говорення про те, що їх військо буде згоняти козаків, вважали тільки покривкою для окупації України, і на козаків в Польщі дивили ся як на головне забороло против сих плянів: як би Туркам козаків удало ся знищити, то тодї б безпечно Україну забрали 1). На випадок війни з Турками — що здавала ся неминучою — козаки були теж майже одинокою воєнною силою, якою правительство польськ ... Глянути далі »

Відскановано за: О.Г. Сокрирко. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Після визнання прав на адміністративну, а згодом і політичну автономію козацтва Річчю Посполитою принципово нового статусу набуло й козацьке військо, ставши ядром збройних сил нової держави, кількісно найбільшою їх частиною. Окрім суто воєнного значення, реєстрове військо посідало центральне значення в системі ціннісних орієнтирів тогочасного суспільства, виступаючи репрезентантом самої держави - «Війська Запорозького». Ополчення рицарського стану - козаків - не тільки ходило в походи, воювало й ділило здобич, а й збиралося на «кола» - Генеральні ради - на яких ухвалювалися важливі політичні рішення (ви ... Глянути далі »

Могутність війська за княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ—XIV ст. призвела до занепаду української держа­ви і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори.

XV—XVIII ст. в історії України — це період козач­чини. Основною причиною зародження козацтва була не­безпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває на­ціональна свідомість народу, міцніє його бажання здо­бути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово — турецького походження, означає «вільна, відважна, вой ... Глянути далі »

Це не січ - це звичайна козацька зимівля. Козацька застава, як кажуть її мешканці. Колись саме в таких зимівлях жили селяни-втікачі зі своїми сім'ями. Звичайно, у наш час немає вже тих буйних степів чи колишньої підступної небезпеки, та й воювати, на щастя, нема особливо з ким.
Поїздка в село Букрин, що на Київщині, повністю змінила мої уявлення про українське козацтво. Виявляється, воно нікуди не зникало, завжди існували осередки, що берегли цю культуру, традицію, виховували в ній своїх дітей та онуків. Адже народ країни, що дала світові східнослов'янську цивілізацію й пережила епохи незвичайних злетів, ганебних падінь і найстрахітливіших геноцидів, зумів зберегти і донести нащадкам українську багатющу культуру, героїчну пам'ять.
Майже в лісі стоять хатинки, сплетений тинок, ... Глянути далі »

Наприкінці XV ст. українські землі, передусім та їх частина, що примикала до Великого степу, опинилися на кількасот років у досить специфічному становищі через постійну небезпеку нападу з боку Кримського ханату та Оттоманської Порти. Причому не йшлося про якісь поодинокі вторгнення - це була системна стратегія, спрямована на спустошення якомога ширшого ареалу територій степу та лісостепу задля розширення зони кочів’їв. Причина цього полягала в тому, що Крим не мав можливостей утр ... Глянути далі »

Якщо козак має таку злостивiсть, що вб'є другого з умисним намiром, тойого кладуть на тiло вбитого i їх ховають у однiй могилi. Цей звичай вжезник з Малоросiї, але вiн зберiгався у запорозьких козакiв аж до кiнцяїх iснування.

Козака, який щось украв у iншого козака на Сiчi або поза Сiччю, прив'язували на великому ринковому майданi до стовпа, поставленого длятакої кари, i вiн лишався там, доки не вiддасть украдене або незаплатить утричi бiльше за його вартiсть, а потiм мав ще лишитися тамтри днi. Якщо йшлося про велику крадiжку або коли вiн уже крав ранiше,то пiсля того, як вiн вистоїть пiд стовпом належний час, його вiшали нацьому сто ... Глянути далі »

Ще за життя сина Тимоша Хмельницький прагнув зробити владу гетьмана спадковою і не змінив свого наміру й після його загибелі. В передачі булави молодшому сину Юрію він вбачав і стабілізаційний фактор, який певною мірою убезпечив би Україну від кривавих міжусобиць. В останній рік життя Богдана його син носив булаву, готував під наглядом Івана Богуна війська на Ташлику для походу, і все частіше іноземні дипломати називали його гетьманом без прикметника "наказний". Але "до булави треба голови", а неповнолітній, малодосвідчений і слабовільний Юрій Хмельницький зовсім не надавався до ролі гетьмана. Власне, він і сам в одному з листів зазначав: "Я молодший літами і слабіший розумом, ніж пан Виговський". Якраз Виго ... Глянути далі »

Героїчна історія українського козацтва. Цікаві історичні факти Козацький словник-довідник Документи, карти, ілюстрації, сувеніри Питання історії козацтва завжди привертало широку увагу вчених, істориків, політологів та громадськості. На диску Ви знайдете багато цікавої інформації про звичаї козаків, спосіб правління та релігію, побут, обряди, про зародження козацтва, традиції, вірне служіння Батьківщині, бойові дії та багато-багато іншого. Енциклопедія розрахована на широке коло читачів, краєзнавців, музейних працівників, а також для державних і суспільно-політичних діячів, причетних до відродження традиційних духовних цінностей нашої Батьківщини та для тих, хто цікавиться вітчизняною історією. Матеріал, зібраний на ньому - нагадування про історичну долю козацтва від його заснування. Жан-Б ... Глянути далі »

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького".

Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.

На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні - змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальство ... Глянути далі »

За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього, страшного для окупантів, терміну.

Так, у виданому вже в 1987 році "Українському радянському енциклопедичному словнику" слово "характерник" відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як "харакірі" - спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи "хариджити" - назва однієї з ісламських сект.

У поемі "Хустина" Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його - "характерник з Січі". І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий "на ... Глянути далі »

Реєстрові козаки зазнавали утисків від польських феодалів. Польсько-шляхетський уряд роздавав козацькі землі шляхті та магнатам. Особливо посилився гніт та переслідування реєстрових козаків після Ординації 1638 р.

Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Карпа Скидана, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику, зраджувала свій народ, допомагаючи польсько-шляхетським загарбникам придушувати визвольні народні повстання.

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду залоги на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного революційного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду залоги на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного революційного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено до 600 козаків і козацьким старшим призначено черкеського старосту Михайла Вишневецького.

Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, літаври й інші інсіґнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запоріжського або Низового війська, чим уряд хотів підкреслити, що справжнє Запоріжське військо — Запоріз ... Глянути далі »

Спроби організації реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король польші Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.

Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Ю. Язловецькому найняти з ... Глянути далі »

Після розпаду Радянського Союзу і краху комуністичної ідеології Збройні Сили незалежної України, як і все посткомуністичне суспільство, опинилися у духовному вакуумі, головні причини виникнення якого полягають у багатолітньому пануванні марксистсько-ленінської атеїстичної доктрини і неможливості прояву альтернативних ідейних та духовних течій.

Разом з утворенням незалежної держави виникла потреба пошуку нових основ духовно-морального і патріотичного виховання, які б враховували весь попередній досвід і християнські основи культури українського народу протягом століть, а також уможливлювали подальший розвиток українського суспільства і його Збройних Сил на основі християнської моралі.

Суспільство все частіше зверта ... Глянути далі »

Мабуть, кожен пам’ятає рядки вірша Тараса Шевченка про те, як запорожці «у Царгород до султана ходили у гості». Під час одного з таких морських походів у середині червня 1615 року козаки спалили околиці Стамбула та розгромили турецький флот.

У травні 1615 року запорожці на вісімдесяти чайках, кожна з яких вміщала приблизно по 50 козаків, вирушили у черговий похід до Туреччини. Вони перетнули Чорне море і у середині червня висадилися на берег в околицях Стамбула. Козаки розгромили та підпалили передмістя Стамбула Скутарі і порти Мізевну та Архіоку і, забравши здобич, рушили додому. Султан побачив дим від тих пожеж з вікон свого палацу і вислав навздогін запорожцям флотилію галер.

Вони наздогнали козацькі чайки тільки навпр ... Глянути далі »

ІВАН СУЛИМА

Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного армії. Про мужність і відвагу козаків завдяки їхній участі у відсічі агресії султанської Туреччини вже на початку XVII століття знала Європа. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній. Одна з найпримітніших постатей — Іван Сулима.

За твердженням відомого українського історика Олександра Лазаревського, родовід Сулим простежується від часів Київської Русі. Очевидно в XV або ж XVI столітті Сулими здобули шляхетство, а з ним і володіння в Кременецькому повіті на Волині. Згодом Михайла Сулиму, бачимо серед засновників нових поселень на Подніпров'ї, де він виконув ... Глянути далі »

Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть ко¬зацького отамана Наливайка дуже ослабили запорізьких козаків і вони довгий час не могли відзискати своєї сили.

Тепер знову деякі кошові запорізької Січі почали ду¬мати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та по добру виєднувати для козацтва і народу якісь полегші. Так поступав по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі Самійло Кішка, що про ньо¬го співається в одній козацькій пісні – думі.

Польський король Жигмунт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Лівонію (Лівонія – це нинішня Естонія.) і хотів посадити на престолі в Москві якогось Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король прирік ко ... Глянути далі »

Банери банерами,гроші грошима - але чистоту на форумі підтримувати потрібно!!!!! До УВАГИ АДМІНА!!!!!!!!!!!!!!!!
ПРОШУ ЗВ`ЯЗАТИСЬ ЗІ МНОЮ!!!

Знаменитий гетьман України, засновник козацької держави – Війська Запорозького
Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.
Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав.
Батько — Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV.
1 ... Глянути далі »

Є події та епохи, які стають вихідними пунктами для подальших поколінь. Для українського народу такою подією став початок національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році.
Відзначення 360-річчя початку революції приверне увагу до цієї визначної події в історії українського народу, яка започаткувала надзвичайно інтенсивний процес становлення українських державних інституцій.
На середину XVII століття Україна не мала державної незалежності, її етнічні землі перебували в переважній більшості в складі Великого князівства Литовського, Молдавії, Австрії та Трансільванії. Близько 5 млн. українців, котрі проживали в Речі Посполитій, відчували стрімке наростання національно-релігійного гнобл ... Глянути далі »

Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київської Русі — Київщиною, Сіверщиною, Поліссям, Поділлям i Галичиною; національні ж його риси стали складатися в XIV— XV ст. головним чином у селянському i козацькому середовищі.

До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по підканню стану), з суцільнокроєними ... Глянути далі »

Гуня був старий козак і знаменитий стратег. Дуже скоро опанував він здеморалізовані маси й відбивши черговий польський наступ, відступив на старе Дніпрове річище й тут станув новим табором. Для укріплення табору використав не тільки природню оборонність місця, але й старі окопи, що в них давніше билися козаки з черкаським старостою. Табор Гуні зробився фортецею, що її можна було взяти хіба голодом, але не силою. Признали це пізніше знавці фортечного будівництва противників.
Колиж Потоцький підступив під табор і попробував узяти його наступами, дуже скоро переконався, що це неможливе. Не маючи часу для гаяння й сили на облогу, рішив увійти в переговори з козаками. Гуня не відкинув пропозиції, але застерігся, що коли й помириться з поляками, то не на умовах, що їх подиктовано під Куме ... Глянути далі »

... З весною рушила крига. На чолі запоріжців станув козацький полковник Яцко Острянин. Почав свій рейд з лівобічної України, де повстанчі ферменти були найсильніші. Даремне пробувало йому заступити дорогу польське військо з реєстр овиками. Зручним маневром, він обминув польську силу під Кременчуком і перейшов над устя Голтви до Псла. Під містечком Голтвою станув табором і дожидав тут польського наступу. Положення табору на гарній позиції, поміж ярами й байраками та чисельна і завзята його залога, ворожили перемогу. З легкістю відбито перший польський наступ, а коли в польських рядах піднялося замішання, козаки окружили противника й розгромили. Світла перемога спокусила Острянина піти навздогін польським, відступаючим відділам на Лубни. Він сподівався получитися по дорозі з полками, що йшл ... Глянути далі »

Настановивши гетьманом реєстровиків Іляша Караїмовича, Потоцький взявся тушити повстанчі іскри на українських волостях. Київщина, Переяславщина, Ніжинщина перейшли тоді страшне лихоліття шляхетської реакції. Запідозрених в повстанчих симпатіях селян, саджено на палі, голови й руки відрубано, майно граблено й вибирано «стації», що їх дотепер ніхто не затямив. До замирення це ніяк не причинялося. Навпаки, до старого вогню доливано тільки оливи; іскри повстання не потушено. Придавлена, вона не потухала в попелі згарищ, а ждала тільки слушного часу й нагоди. Реєстровики принишкли й пробували прикидатися льояльними, а селянство ждало тільки на гасло з Запоріжжа. Там козаччина жила й розвивалася, та чим далі тим більше хвилювалася.
Павлюкові полковники Скидан та Кизима, перейшовши з недоб ... Глянути далі »

Повстання котилося українськими землями, мов лявіна. Хто з волостей приєднувався до запоріжців, а хто починав повстання на власну руку. По селах та хуторах завелися погроми шляхти, тут і там громили жидів, що в них бачили селянських пявок та панських прислужників. На Лівобережжу покозачилося тоді мало не все селянство — «що хлоп то козак», як з переляком доносили заскочені повстанням дідичі — землевласники. Хто знає, до чогоб було тоді дійшло, якби Павлюк був не забарився на Запоріжжу. Використав це пільний гетьман Микола Потоцький, що рушив з військом проти повстанців.
Поки Павлюк вибрався з Запоріжжа, польське військо перейшло Черкащину. Повстанчий дух потух. Павлюків полковник Скидай, стоючи в Корсуні, не поважився встрявати в битву з Потоцьким й відступив від Мошни. Не виступали ... Глянути далі »

Рівночасно розіслав Павлюк своїх полковників Кирпа Скидана й Семена Бихівця на волости з універсалами, що закликали до повстання на «зрадників, що їм пан Жолкевський обіди, вечері й бенкети справляв, а за те вони йому наших товаришів повидавали»... Агітація мала успіх. Обурення козаків окошилося в першу чергу на старшині. Вони арештували Кононенка з товаришами, відвезли на Січ і тут їх судили та покарали смертю. Так почалося повстання Павлюка, що тимчасом вернув на Запоріжжа, мабуть чи не для переговорів з кримським ханом і донськими козаками, про допомогу.

За гетьманування старого Томиленка, коли непримиримі козаки-«своєвільці» на чолі з Павлюком воювали в Криму, на Україні могла спокійно урядувати королівська комісія з Адамом Кисілем на чолі. Вона усталила козацький реєстр і заприсягла 7000 козаків на вірність Польщі. Поділено реєстровиків на сім полків — білоцерківський, канівський, черкаський, корсунський і чигиринський на правому боці Дніпра, та переяславський і миргородський на лівому. Старшина полків, сотень і десятків була виборна, а жили козаки з хліборобства, риболовлі й ловецтва. А хоч козацькі землі були розкинуті поміж приватними й державними маєтностями, реєстровики запевнили собі на них власне судівництво й самоуправу. Хоча в порівнанні з заслугами козаків для Польщі це було мало, але «статечні» реєстровці, вдоволялися й тим, щ ... Глянути далі »

В 1635 р. рішив варшавський сойм приборкати козаків. Гетьман Конецпольський запропонував польському урядові збудувати поблизу Дніпрових порогів твердиню, що не допускалаб козацької фльоти до випадів на Чорне Море. Рік згодом виросла над Дніпром твердиня Кодак, що її збудував француський інженір Боплян і зараз таки обсадила польська залога. Польсько-щведська війна, що вибухнула в томуж році, привернула сили й увагу козаків до себе. Козацька фльота воює з успіхом на Балтійському морі й боронить воєнного авторитету Польщі. Але коли війна скінчилася, козаки зрозуміли, що збудований на їхньому Низу Кодак, це ніщо, як загроза для їхньої вольности, визов для них. Козацький гетьман Іван Сулима не стерпів. Захопив Кодак сміливим наступом і знищив його до тла. Сулима був старий, випробуваний у війна ... Глянути далі »

В 1633 р. Тиміш Орендаренко водив 20.000 козаків під Смоленськ на підмогу полякам проти Москви. Козаки, одні під проводом Єремії Вишневецького й Адама Кисіля, другі під рукою запоріжського гетьмана Тимоша Орендаренка, перехилили перемогу в бік Польщі. Вона, хоч і не здобула свойому королеві «шапки Мономаха», всеж таки закріпила за собою (1634 р.) Смоленщину й Сіверщину, білорусько-українські землі, що від польсько-литовської унії оставали під Москвою.

Гетьман Іван Кулага-Петражицький, товариш Михайла Дорошенка, придумав сміливий плян добути для козаків голос при виборі польського короля; досі короля вибирала тільки шляхта і, коли б і козаки були дістали таке право, то їх значіння, як військового стану, дуже піднеслося б. Але поляки відкинули ці жадання. Цю невдачу на політичному полі козаки приписували Петражицькому: його скинули з гетьманства й покарали на горло.

Низівці під проводом свого нового ватажка Тараса Федоровича Трясила вдарили на Корсунь. Корсунське міщанство й частина реєстровиків перейшла до низовиків. Решта, разом з польським військом, покинула Корсунь. Україна запалала огнями першого з великих козацьких повстань. Конецпольський, що в травні 1630 р. рушив проти повстанців, не мав щастя. Дня 8 червня він заключив з козаками перемиря в Переяславі, що не свідчить зівсім про зломання козацької сили. Попередила це перемиря славна з «Історії Русів» і Шевченкової поеми «Тарасова ніч», що мала закінчитися розгромом польського війська над р. Альтою. В перемирю побільшено козацький реєстр на 8000, а решті повстанців запевнено амнестію. Для заспокоєння Конецпольського, замінено Тараса Трясила Тимошем Орендаренком і, як звичайно при польсько-коза ... Глянути далі »