Головна » 2014»Лютий»28 » Козацька держава і сучасна Україна: паралелі, що насторожують
02:43
Козацька держава і сучасна Україна: паралелі, що насторожують
Сенс історичної науки вбачається нами, нащадками козаків, у навчанні на помилках наших предків. А помилок, м’яко кажучи, було чимало. Народ, що чисельніший за французів, на найбагатшій у Європі землі, поголовно охоплений культом праці, з войовничими лицарями-чоловіками і по-сарматські вільними жінками. Та все ж таки цей народ не зумів побудувати свою стійку незалежну державу від часу усвідомлення себе українцями і дотепер. Принизливо та інфантильно списувати усі невдачі тільки на зовнішні обставини, проте і недооцінювати їх не слід. Тож давайте спробуємо розібратись на прикладі козацької держави і сучасної України, які зовнішні та внутрішні чинники повторюються раз у раз і заважають нам, українцям, запанувати нарешті на своїй землі.
Геополітичний чинник
Козацька держава Хмельницького на момент свого виникнення в 1649 році була зусібіч оточена потужними геополітичними гравцями. Річ Посполита, що була ледь не найбільшою державою тогочасної Європи і мала дуже потужну армію. Її головна слабкість – свавілля магнатської шляхти, що часто саботували рішення керівництва держави. Османська імперія з її васалами, в той час виступала єдиною силою, що прямо загрожувала Європі у економічному і військовому зрізах. Не варто забувати про сателіта турків, Кримське ханство, чия легка кавалерія була найефективнішою на континенті і була ідеально підготовлена до глибоких розпорошених рейдів, що завдавали жахливого спустошення. І, нарешті, Московське царство, яке здобуло славу найбільш безпринципного і жорстокого державного утворення, яке володіло потужними економічними і людськими ресурсами, а також мало абсолютну царську владу і через це було позбавлене ризиків, від яких страждала шляхетська Польща. Отож, геополітичне становище козацької держави було справді тяжким, вона перебувала в оточенні дуже сильних і агресивних держав.
Україна сучасна перебуває в дещо інших геополітичних умовах. Польща, набравшись лиха у ХХ ст. і декілька разів побувавши в шкурі завойованого народу, припинила свою традиційну експансивну політику (у всякому разі це декларується) та зосередилася на розбудові власної держави і інтеграції в євроатлантичні структури. Польща зацікавлена у сильній незалежній Україні, яка слугуватиме міцним буфером між Варшавою та агресивним Кремлем. Тому Польща виступає чи не головним європейським союзником сучасної України. Османську імперію внаслідок зовнішніх вторгнень та внутрішніх потрясінь змінила унітарна Туреччина, що на сьогодні володіє потужними економічними, військовими та демографічними можливостями. Турецький геополітичний вектор наразі не зосереджений на північному Причорномор’ї, їхні інтереси тепер у Європі і на Близькому Сході. Московське царство трансформувалось у Російську Федерацію, яка зараз значно сильніша і небезпечніша, ніж в часи козацької держави. Від Радянського Союзу вона успадкувала нищівну військову міць, величезну кількість розроблених родовищ корисних копалин, що складають основу економіки, а також агресивний і та сповнений жадоби панівний клас. Сучасна Росія переживає економічний та демографічний занепад, проте проводить експансивну політику. Також на кордонах України з’явився відносно новий, надпотужний геополітичний гравець – Євросоюз, що об’єднав більшість країн Європи в своєрідну політико-економічну конфедерацію зі спільним ринком і адміністрацією. ЄС в наш час декларується основним центром тяжіння для України, народ приваблюють європейські гуманістичні цінності та матеріальний добробут. ЄС веде по відношенню до України стриману політику, заохочуючи її евро-атлантичні прагнення, проте, через загальну відсталість нашої держави, ЄС не квапиться з реальними інтеграційними кроками. Отож, підсумовуючи, зазначимо, що геополітичні умови для України історично значно покращились. Польща як держава має позитивне ставлення до української держави, Євросоюз і Туреччина – нейтральне. Російська Федерація залишається єдиним міжнародним суб’єктом, що незмінно з часів козацької держави продовжує інтенсивні спроби повернути Україну на свою орбіту та відновити свою беззаперечну владу від Сяну до Сахаліну. РФ наразі є хоч і потужним нашим економічним партнером, проте виступає головною небезпекою нашої незалежності.
Природні умови
Національно-визвольній війні українського народу і створенню козацької держави Хмельницького передувало декілька тривожних природних явищ. Затемнення Сонця і поява в небі комети справили надзвичайно сильне враження на уми тогочасних людей, бо це сприймалось як передвісник жахливих бід. Поля і лани викосило небувале нашестя сарани, що спричинило жахливий голод по тому. Також в процесі визвольних змагань відбувся сплеск різноманітних пошестей, що в сумі з голодом викосило більше населення, ніж війна. Можливо, саме знелюднення базових для Хмельниччини територій і підточило українську військово-економічну потугу, через що козацька держава була змушена шукати протекторату, а сам Хмельницький відмовився від ідеї стати єдиним владикою усіх земель руських. Отож, обжиті території змінили безлюдні землі і незасіяні поля. Гетьманщина довго оговтувалась від цього катаклізму, а коли оговталась, вже була несамостійною і не здатною вести ефективну державну політику.
Сучасна Україна, на щастя, не пережила подібних природних катаклізмів. Проте швидка варварська індустріалізація в радянські часи привела до руйнування екології, великої кількості хімічно та радіаційно забруднених територій (Чорнобильська АЕС, Зона надзвичайної екологічної ситуації біля Калуша, тощо), нищення національного багатства - шару чорнозему через недолуге споживацьке використання хімічних добрив. Окремо треба виділити «вбивство» Дніпра, який тепер є не річкою, а системою водосховищ, що повільно перетворюються на болота, на дні яких велика кількість радіаційного (Київське водосховище) та забрудненого хімікатами (усі інші водосховища) намулу. Це все в купі вкрай негативно впливає на рівень здоров’я населення. Якщо в часи козаччини негативні зовнішні природні умови внесли свою лепту у підточування сил Гетьманщини, то сучасні українці самі активно погіршують ці природні умови шляхом забруднення оточуючого середовища задля здобуття вигоди, наслідки цього процесу відчує ще не одне покоління українців.
Чинник соціальної стратифікації
Соціальна стратифікація – це диференціація суспільства на соціальні класи і верстви населення, за ознакою нерівності в доходах, права власності, силі впливу. Селянські (посполиті) і міщанські маси, військо в козацькій державі мали певну економічну автономію та були особисто вільними, проте мали мінімальний вплив на державотворчі процеси та часто ставали об’єктом маніпуляцій. Найбільший вплив в Гетьманщині після Хмельницького мала так звана генеральна старшина, магнати-землевласники, територіальна козацька старшина, що поступово нарощували матеріальні багатства та включалась у боротьбу за гетьманську булаву. Претенденти часто не мали суттєвої переваги над своїми опонентами, тому постійно залучали інші держави на свою сторону. Платою за це була часткова втрата українського суверенітету, данина з населення, або й простий грабунок українських територій. Отож, з усією впевненістю можна стверджувати, що занепад козацької держави у своєму корені мав саме деструктивні вчинки тогочасної української «аристократії», чиї шкурні інтереси цілком переважали державницьке мислення.
Чи сучасна Україна в цьому питанні відмінна від Гетьманщини? Запитайте у кого завгодно, від таксиста до професора, хто винен у тому, що Ненька ніяк не може стати повноцінною державою? Відповідь буде однозначна: політики-казнокради, або, по-вченому, псевдо еліта. За триста з гаком років нічого не змінилося: народ, у абсолютній своїй масі, так і залишився об’єктом маніпуляцій. Панівний клас сформувався як спайка комуністично-номенклатурного елементу зі злочинним елементом. Ясна річ, важко говорити про якийсь хоча б базовий рівень інтелектуальності і класової гідності, як це відбувалось у Європі, коли аристократи змішались з буржуазією, взаємодоповнивши пороки і сильні сторони один одного. Влада у нас є основним інструментом збагачення, сучасна генеральна старшина у масі своїй пройшла шлях з бариги у можновладці, домінують все ті ж шкурні інтереси і залучення іноземних держав собі в користь, а країні на шкоду. Специфіка «зрівняного» (всі рівні між собою, тільки номенклатура – вищий клас) населення пострадянської країни має дуже благодатний ґрунт для політичного шулерства, особливості технічного прогресу значно полегшили процес маніпуляції громадською думкою. Отож, як бачимо, паралелі між козацькою Україною і сучасною прямі і тверді, як хомут на шиї, в чомусь ситуація для вільної людини навіть погіршилась.
Етнопсихологічний чинник
На Вкраїні, ще, певно, з часів скіфів, все населення умовно можна розподілити на два основні прошарки: ті, що люблять воювати і ті, що люблять господарювати. Царських скіфів змінили запорожці, скіфів-землеробів – решта українців. Тим не менш, представники цих двох «надкласів» легко могли переходити з одного у інший. Причина цьому – спільний менталітет, подібна психологія усіх мешканців теперішніх і колишніх мешканців території сучасної України. І основа цьому – земля. Г. Водічка, літератор-дослідник української душі, пише:
«Історія світу – це перемога Людини над Землею. І тільки історія України – це перемога Землі над Людиною».
Тому, що українцям дісталася ледь не третина усіх світових чорноземів, що при правильній і полюбовній обробці давали колосальні врожаї. Для інших народів спільна важка праця була запорукою виживання (з чого і народилась бюрократія та держава), українцям ж земля і так усе дає. Звідси і випливає друга питомо українська риса: незрозумілість і ненависть до держави, що на цій благословенній землі вона не потрібна.
«Українець – це анархічний індивідуаліст» - В. Липинський.
Хто створив козацьку державу? Ті, в чиї справи нагло лізла держава Польська: козаки-уходники і хуторяни. Згадайте «Чорну раду» П. Куліша, там ледь не всі головні герої, колишні і теперішні козаки, старшина, живуть на хуторах. Коли вже і козацька держава почала заважати нашому загальному українцю-самітнику, вона швидко втратила підтримку народу і занепала. Про що ж матеріальне мріє українець сучасний, коли заробить чи вкраде грошей і поживе у великому місті? Та про той самий хутір, який тепер називається «дача». Цим страждає ледь не кожен, кому за 40 і це є чи не головним прикладом спадковості українства на нашій землі. Бажання порсатись у ґрунті і робити закрутки сильніше за потребу творити власну державу, ми занадто часто віддавали це право чужинцям, за що поплатилися найсильнішим ударом по нам в історії – голодомором. Через особливості національного характеру, навіть численніші жертви Другої світової війни були не такими руйнівними, бо голодомор вдарив по основі існування унікального українського духу – вірі в свою рідну землю і її заступництво.
Україна – територія старих демократичних традицій, де право на зброю було невід’ємним від поняття свободи. На Січ втікали не тільки від панів, але й до шаблі з самопалом. Зброя дає чоловікові відчуття повноцінності, бо ще з раннього дитинства виступає головним і основним об’єктом ігор. Відчуття повноцінності народжує впевненість, впевненість веде до сили, а сила надає свободу. Об’єднання таких людей можливе лише на добровільних засадах, при чому їх обране керівництво діє дуже ефективно і обережно, бо зворотній зв’язок з «виборцями», підкріплений не газетними публікаціями, а кулями, що значно краще дисциплінує. Раніше у суперечці з сусідом/ляхом/москалем українець хапався за зброю, тепер тільки за серце. Остаточна демілітаризація населення в радянські часи зробила українських чоловіків у основній своїй масі беззахисними, покірними і пасивними. Це також призвело до виродження політичної еліти, адже припинилась селекція загрозою і керівництво перестало бути зобов’язаним життям відповідати за свої слова і вчинки. Ми зараз живемо по законах, що заперечують нашу генетичну пам’ять. Козаки захищали своє життя і свою честь без посередників, ми ж потребуємо для цього цілої зграї міліціянтів, суддів і прокурорів. Ось тому символом українця є вже не вовк, а віл, та ще й зі спиляними рогами.
Останнім етнопсихологічним чинником у статті виступає, певно, найбільш руйнівна особливість українського характеру.
«Вивчаючи будь-який епізод української історії, одразу шукай, де там зрада»
- заповідав Д. Корчинський, літератор-провокатор (дехто вважає, що і професійний зрадник), що у своїй творчості змальовував першу зраду в історії новітньої України – зраду офіційним Києвом українців у Придністров’ї. Козацька держава за свій недовгий вік пережила безліч зрад і зрадників, що шматували її і обезкровлювали. Зрадники відкривали ворота ворогам , захоплювали гетьманів, пустошили землі, підтримували окупаційні уряди, тощо. В пострадянській Україні зрадництво процвітає, чого варте тільки засилля так званих «тушок» у Верховній Раді, бездарне зливання інтересів країни, неприхована робота на зовнішніх агресорів, надзвичайно сильна п’ята колона. В чому ж корінь цього ганебного явища, що є, вочевидь, основним українським національним недоліком? Все той ж надзвичайно розвинутий індивідуалізм тому причина, коли головним ворогом є не абстрактний вал недругів, а власний сусід, що заздрить переповненим погребам чи військовій здобичі. Немає у господарника відчуття спільності через відсутність необхідності спільної праці з іншими господарниками. Значить немає і притаманного іншим народам відчуття «свій-чужий», «своїм» є власна родина і куми максимум, «чужими» ж виступають всі решта. Ця отрута негативного індивідуалізму проникала у інші суспільно-політичні стани. Щоправда, найменший вплив вона мала у середовищі Запорізької Січі, та і там «своїми» вважалось січове товариство, чого не скажеш про решту людей руських, від Волині до Слобожанщини.
Отож, можна сказати що козацька держава впала через зовнішній фатум і внутрішню зраду. Сучасна Україна успадкувала багато проблем Гетьманщини і поки що рухається з нею у паралельному напрямку. Історичний досвід козаків свідчить, що якщо українці не пробудяться і не створять нарешті сильного громадянського суспільства, історичний момент слабкості оточуючих держав буде втрачено і ми знову потрапимо у морок неволі. Тож переступаймо через власні національні слабкості і розширюймо межі власного сакрального Хутора до меж Української Держави, а межі сім’ї – до меж усього українського народу! Тоді не буде жодних проблем, щоб довести країну до ладу.
Публікацію для порталу підготував Тарас Андросенко, за що йому велика дяка!
Сучасні події, Революція і маса добровольців при військоматах Сходу та численні пікети проти війни на Півдні, вказують, що український народ може швидше, ніж гадали більшість кухонних філософів перейти від праукраїнського хато-з-крайства до громадянського суспільства. Бог нам в поміч.
Головна сторінка
Допомогти сайту
Завантаження 
Козацькі книги (51)
Гетьмани та кошові
Книжки про козаків
Козацькі приказки
Вірші про козаків
Звичаї козаків
Походи козаків
Козацький форум
Козацькі легенди
Козацький словник
Козацькі ігри на PC
Козацьке аудіо 
Козацька галерея 
Фільми про козаків
Кухня козаків
Козацькі випроби
Книга згадок
Написати Кошовому
Додати матеріял 
Сенс історичної науки вбачається нами, нащадками козаків, у навчанні на помилках наших предків. А помилок, м’яко кажучи, було чимало. Народ, що чисельніший за французів, на найбагатшій у Європі землі, поголовно охоплений культом праці, з войовничими лицарями-чоловіками і по-сарматські вільними жінками. Та все ж таки цей народ не зумів побудувати свою стійку незалежну державу від часу усвідомлення себе українцями і дотепер. Принизливо та інфантильно списувати усі невдачі тільки на зовнішні обставини, проте і недооцінювати їх не слід. Тож давайте спробуємо розібратись на прикладі козацької держави і сучасної 
Національно-визвольній війні
Соціальна стратифікація – це диференціація суспільства на соціальні класи і верстви населення, за ознакою нерівності в доходах, права власності, силі впливу. Селянські (посполиті) і міщанські маси, військо в козацькій державі мали певну економічну автономію та були особисто вільними, проте мали мінімальний вплив на державотворчі процеси та часто ставали об’єктом маніпуляцій. Найбільший вплив в Гетьманщині після Хмельницького мала так звана генеральна 
На Вкраїні, ще, певно, з часів скіфів, все населення умовно можна розподілити на два основні прошарки: ті, що люблять воювати і ті, що люблять господарювати. Царських скіфів змінили запорожці, скіфів-землеробів – решта українців. Тим не менш, представники цих двох «надкласів» легко могли переходити з одного у інший. Причина цьому – спільний менталітет, подібна психологія усіх мешканців теперішніх і колишніх мешканців території сучасної України. І основа цьому – земля. Г. Водічка, літератор-дослідник української душі, пише: 
3
