ІВАН СІРКО — УСЛАВЛЕНИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ

Книгу підготував колектив авторів: В. Гусєв, В. Дрожжин, Ю Калінцев, О. Сокирко, В. Червінський.

Пропонуємо увазі читачів нарис про Івана Сірка.

Іван Дмитрович Сірко — особлива постать в історії України.

Рік його народження невідомий. Дослідники одностайні в тому, що родом він був із селища Мерефи (нині містечко поблизу Харкова), походив із давнього козацького роду. Отримати освіту йому не довелося. Все своє життя Іван Сірко провів на війні: у походах проти Туреччини, Криму, Речі Посполитої. Був суворим і нещадним до ворогів, але відзначався великодушністю до переможених, не жадав для себе здобичі, завжди був для козаків прикладом самовідданості, відваги, хоробрості та винахідливості.

Упродовж 35 років (1645 — 1680) тривала активна діяльність Івана Сірка в Україні і на Запорожжі. Слава його набула розголосу у Польщі, Франції, Литві, Кримському ханстві, Туреччині, Молдові, Росії, особливо серед донського козацтва. За цей час він брав участь принаймні у 55 великих битвах і завжди, крім трьох-чотирьох випадків, виходив переможцем. Було ще безліч дрібних сутичок з татарськими загонами. Козацький отаман мірявся силою і з польськими хоругвами, які також змушував відступати.

Іван Сірко — учасник визвольної війни й утворення козацької республіки в Україні. Подільські козаки обрали досвідченого й відважного земляка вінницьким (кальницьким) полковником (1658 — 1660 рр.). Під час обрання гетьманом України Юрія Хмельницького полковник Сірко брав участь у Переяславській Раді: за нього, неписьменного, розписався у присяжному списку сам гетьман. Після драматичних воєнних подій, що закінчилися укладенням з Польщею Слободищенського трактату (1660 р.), за яким в Україні відновлювалося шляхетське панування, Іван Сірко залишив полковництво і пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя.

Серед запорожців Сірко користувався великим авторитетом. Уперше його було обрано кошовим отаманом у 1663 р., відтоді — ще вісім разів. Не було року, щоб він не водив козаків у бойові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, в Молдову, Польщу. Так, у вересні — жовтні 1663 р. він очолив спільний похід на Кримське ханство запорозьких козаків і драгунів російського воєводи Григорія Косагова. Об'єднане військо вдерлося до Криму і завдало поразки ханським ордам. Сам Косагов кілька років послуговувався довірою і дружбою кошового отамана.

Очоливши козацьке військо, Іван Сірко в січні — лютому 1664 р. здійснив похід на Буг і Дністер, розгромив татарські улуси поблизу фортеці Тягинь (Бендери), а звідти дістався Правобережної України й визволив від польського панування Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Черкаси, Канів та інші міста.

Лівобережні гетьмани Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович побоювалися, що Іван Сірко як незаперечний авторитет для козацтва зможе будь-коли відібрати в них гетьманську булаву. Тому часто зводили наклепи на нього в листах до Москви, звинувачували Сірка у нелояльності і навіть зраді, намагаючись накликати на нього гнів та репресії.

1668 р. Іван Сірко на якийсь час залишив Січ і з'явився у Слобідській Україні. Козаки обрали його полковником Зміївського полку. У жовтні — листопаді того самого року він разом із кошовим отаманом Іваном Ждан-Рогом здійснив похід козацького війська на Кримське ханство: запорожці розгромили татарську орду біля Кафи (Феодосії), визволивши 2 тис. полонених, загрожували ханській столиці — Бахчисараю.

1670 р. запорожці знову обрали Івана Сірка кошовим отаманом. А влітку він очолив похід козаків на турецьке місто-фортецю Очаків, спалив його і захопив багато полонених та чимало худоби.

Правобережний гетьман Петро Дорошенко і кошовий отаман Іван Сірко підтримували селянську війну в Росії (1670 — 1671 рр.) під проводом донського козака Степана Разіна, листувалися з ним і планували навіть спільний похід на Москву. Проте здійснити їм це не вдалося. На початку 1672 р. І. Сірко і М. Ханенко повели об'єднані сили козаків у похід на Волощину та Білгородщину. Поблизу Куяльницького лиману в степу вони завдали нищівної поразки орді кримського хана Султан-Нуреддіна.

Після усунення з гетьманства й заслання Дем'яна Многогрішного (1672 р.) Іван Сірко вирішив домагатися гетьманської булави. Царський уряд Росії був проти обрання Сірка гетьманом, він звинуватив його у підбурюванні козаків до повстання і відправив отамана до Москви, а звідти заслав до Сибіру в м. Тобольськ.

Навесні 1672 р. 300-тисячна армія Туреччини перейшла Дунай і вдерлася на Поділля, взяла в облогу фортецю Кам'янець-Подільський і невдовзі оволоділа нею. Турки погрожували спустошити не лише Україну, а й Річ Посполиту та Росію. Відсутність Сірка послабила опір турецько-татарській агресії, і вже в липні 1672 р. польський посол у Москві передав прохання короля Речі Посполитої звільнити і повернути козацького ватажка. Про це саме просив і Гетьман Лівобережної України Іван Самойлович. Та найбільше клопоталися за свого отамана запорожці. Зваживши на складну ситуацію, російський уряд поступився. У грудні 1672 р. козацький полководець вже був у Москві.

На початку літа 1673 р. Іван Сірко прибув на Запорожжя і негайно розпочав воєнні дії проти Кримського ханства: водив козаків на фортеці Аслан та Очаків, під Чигирином не пропускав татар до Кам'янця-Подільського на допомогу туркам. А в листопаді того самого року 10 тисяч козаків і кілька сотень їхніх союзників-калмиків під командуванням Івана Сірка здійснили похід на Крим, Білгородщину й Волощину, завдавши поразки турецьким і татарським ордам, спаливши фортецю Тягинь (Бендери) й захопивши полонених і трофеї. За віроломну спробу знищити Січ І. Сірко влітку 1675 р. пішов походом на Кримське ханство: 20-тисячне козацьке військо зруйнувало міста Гезлев (Євпаторію), Карасубазар і столицю Бахчисарай, чимало татарських селищ. Хан разом зі своїм почтом втік у гори, а його військо зазнало нищівної поразки. Козаки звільнили тисячі невільників — українців, росіян, поляків; захопили в полон 4 тисячі татар. Це був один з найвизначніших походів Івана Сірка на Кримське ханство. Запорозьке військо під проводом Сірка своїми дошкульними ударами завадило постачанню турецьких і татарських орд під час їхніх Чигиринських походів (1677 — 1678 рр.), перешкоджало вторгненню на Лівобережжя та Слобожанщину. На початку 1679 р. запорожці під проводом свого уславленого кошового отамана рушили походом проти турецьких і татарських фортець на Дніпрі — Кизикермена і Тавані, які перешкоджали виходу їхніх чайок у Чорне море, і дощенту зруйнували їх. За цю зухвалу акцію султан наказав помститися: послав велике військо під началом Кара-Мухаммед-паші для зруйнування Січі і покарання козаків. Однак при його наближенні до Чортомлика Іван Сірко повів свої загони в урочище Лободиху й підготувався до оборони. Дізнавшись про це, вороги не наважилися вступити в бій і відступили. Січ була врятована. То була остання перемога старого воїна.

Неспокійне життя і старість далися взнаки: влітку 1680 р. Іван Сірко занедужав і невдовзі помер. Запорожці поховали свого уславленого отамана над Дніпром, віддавши йому належні козацькі почесті.

Покоїться прах отамана Сірка біля села Капулівки Нікопольського району.

Також може зацікавити: