-Далеко за Кременець зібралися? - по-українськи запитав акуратно вдягнутий панич років тридцяти. На плечі в нього висіла якась плоска скринька, під пахвою тримав чи то загорнуті папери, чи величеньке дзеркало.

Зустріти показну особу, яка б говорила не по-польськи і не по-російськи, було в дивину. Припинивши коней і зацікавлено окинувши поглядом незнайомця, візник уточнив:

-А вам, якщо зволите, куди дорога стелиться?

-Узагалі-то я звик на поштових... Та вранці поки дістався з Почаєва, припізнився до відправки. Ото й думаю: де пішки, а де, може, підвезуть. Усе ж таки Кременець - місто повітове. Мені б до Верби, на поштову станцію.

-Е, я тільки на півдороги, але хочете - підвезу. А там поряд шлях із Радивилова, хтось трапиться.

Примостившись на возі, Тарас Шевченко роздивлявся вкриті осінньою позолотою чудові краєвиди, згадував теплі зустрічі в Почаєві з дотепним настоятелем лаври Григорієм, обмірковував, наскільки вдалося за кілька днів передати на чотирьох малюнках вигляд тієї незрівнянної святині. Цікавий край - Волинь. Це ж звідти, з Почаївської гори, від Успенської церкви, він уперше зміг зазирнути аж через австрійський кордон і хоч віддалеки побачити й замалювати далекий монастир на пагорбі, здається, Підкамінський.

-А ви чому з Почаєва завернули аж на Кременець? До Верби краще було б навпрошки, - порушив мовчання селянин.

-Хотів ще раз поглянути на замок Бони, на храми, на будівництво палат для ліцею. Та й шлях тут гомінкий. Я і в Почаїв через Кременець їхав недавно.

-Значить, мандруєте?

-Можна й так сказати. Хоча я по службі: маю завдання замалювати давні пам"ятки, церкви.

-Для виставок? Значить, у пакунку не дзеркало?

-Не дзеркало, малюнки тут. А оце, у скриньці, фарби, пензлі, - усміхнувся Тарас, і його бакенбарди, що переходили в обрамляючу борідку, надали обличчю якогось безпосереднього, довірливого вигляду. - Але картини не для виставок. Друкую на продаж. Цей край уже півстоліття як від Польщі перебраний Росією, а хто в ній знає Волинь? Та й уся Україна наша мало вивчена.

Селянин згідливо кивнув. І знову запала мовчанка.

Якби ж то все так просто було! Не було б, Тарасе, в тебе добрих помічників Будк... Читати далі »

Розумовський Кирило (18 березня 1728, Лемеші, Козелецького повіту, Чернігівський хутір — 9 січня 1803, Батурин, Чернігівська губернія) — останній гетьман Лівобережної України (1750—1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук.

Походження прізвища

Колись, кажуть, один реєстровий козак із чернігівського хутора Лемешів, поблизу Козельця, Грицько, похмелившись, полюбляв мало не кожного із своїх друзів оцінювати так: "Що то за голова, що то за розум!" Останнє слово приказки згодом перетворилося в прізвисько козака, а ще пізніше — в прізвище. Онуком цього Грицька Розума був останній український гетьман Кирило Григорович Розум. Однак після того, як імператриця Єлизавета Петрівна нагородила онука колишнього козака графським титулом та званн'ям фельдмаршала, недавній Кирило Розум став Кирилом Розумовським і таким уже й помер.

Початок кар'єри

За допомогою брата Олексія був викликаний з рідного села Лемеші до Санкт-Петербургу, звідки посланий був, під опікою адьюнкта Академії Наук Г.Теплова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743—1745 рр. Повернувшися до Петербурґу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746).[1] 1746 року одружився з родичкою цариці Єлизавети, Катериною Наришкіною.

1744 року Імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідувань Києва вибрала місце, де згодом буде збудовано Маріїнський палац за проектом Б.Растреллі саме для графа Розумовського.

Коли у 1740-х pp., на домагання української старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, російський уряд погодився відновити гетьманат, Кирила Розумовського обрали гетьманом на раді в Глухові (лютий 1750 р.). Однак самого Кирила на церемонії не було, він не захотів їхати із столиці в провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав у Глухів.

Було відновлено автономію Гетьманщини, права гетьмана поширено на Київ і Запоріжжя. Відання українськими справами в Петербурзі повернули з Сенату до Колеґії закордонних справ (як це було за попередніх гетьманів).

Реформа Гетьманщини

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі ц... Читати далі »

Рік і місце народження Івана Сірка невідомі. За деякими даними він народився в сім'ї шляхтича на Поділлі. За іншими родом з козацької слободи Мерефа (Слобідська Україна, нині Харківської області).

Легенди, перекази

За переказами, вже народження Івана Сірка було незвичайним — хлопчик народився з зубами, чим налякав всіх присутніх. Батько, вирішив всіх заспокоїти та заявив, що Іван «зубами буде гризти ворогів». Але це мало заспокоїло селян. До дитини віднеслися з острахом, в якійсь мірі, це було оправдано, тому що він з дитинства проявляв незвичайні здібності.

Козак (отаман Сірко). Картина І. Рєпіна. 1889

Тридцятирічна війна
Докладніше у статті: Тридцятирічна війна 1618—1648

Брав участь у франко-іспанській Тридцятирічній війні (1618—1648) на стороні французів.

У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Ґданськ морем дісталися французького порту Кале. Вели козаків полковники Сірко та Солтенко. У жовтні 1645 р. Іван Сірко брав участь в боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона. А у 1646 саме завдяки військовому мистецтву запорожців спільно з армією принца Конде вдалося взяти неприступну фортецю Дюнкерк, що перебувала в руках іспанців, та мала стратегічне значення — її називали «ключем від Ла-Манша».

На честь перемоги Івана Сірка встановлено пам'ятник на березі Ла-Маншу.

Кошовий отаман

Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішно воював проти татар і турків.

В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти панування шляхетської Польщі, зокрема в битві під Жванцем 1653 р.

У 1660—1680 pp. дванадцять разів його обирали кошовим отаманом.

1664 — Поселився з родиною під Харковом, за дві верстви від Мерефи. Обрано на посаду полковника Харківського полку (1664—1665, 1667)

Як політик, часто міняв орієнтацію.

Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького (якого колись підтримував проти Виговського) й Павла Тетері, яким закидав їх пропольську політику; у цей період ще не був противником Москви.

Після Андрусівського договору 1667 зайняв вира... Читати далі »

I.М.Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині. Дорошенко називає його "не натуральним русином". Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком. Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і бездарний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659—1663 рр.).

Тим часом Юрій Хмельниченко виявився недбалим гетьманом. У складних обставинах він розгубився, не дотримав присяги цареві, відновив Гадяцьку угоду 1659 року, за якою Україна шукала захисту Польщі. Цей учинок викликав невдоволення лівобережних полків, і вони відмовилися слухати Юрія, заявивши, що хочуть мати нового гетьмана, вірного цареві. 1663 р. цар видав указ про вибори нового гетьмана.

Обрання гетьманом

Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. В червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під підтиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. Інших претендентів на гетьманську булаву (Сомко, Золотаренко) та їхніх прихильників було на місці заарештовано московітами й після страчено.

Вірна служба Москві

Боротьба з Польщею

Три роки Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. В 1663—1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступи... Читати далі »

Українська земля завжди була приваблива своїми чорноземами, лісами і безкрайніми степами, а ще лагідними, працьовитими людьми. Віками її намагалися завоювати і підкорити, примусити українців віддавати поневолювачам свої сили й уміння. З одного боку місцеві феодали, з іншого завойовники – кочівники, приблуди з Польщі, Туреччини, Криму, католицька церква. Щоб позбутися їх, селяни, по-своєму розрахувавшись за насилля і горе, тікали геть і заселяли вільні землі між Росією та Польщею, що пролягали по річці Дніпро.

У другій половині ХV століття в районі Черкас з’являються перші поселення козаків (у тюркській мові: козак – вільна людина). Важко було жити переселенцям у ті часи. Кожного дня, кожної години вони мали бути готовими зустріти ворога. Кожен хлібороб виходив у поле не лише із круторогими волами, а й із засідланим конем і гострою шаблею при боці.

Черкаси –– перший і основний центр козацтва – залишався ним майже двісті років. Перші козаки не звалися запорожцями, вони мали прізвисько черкаси – так довгий час називали всіх українців.

Пізніше, коли козаки побудували наступну січ за Дніпровими порогами, на Хортиці, їх стали звати запорожцями.

У козаків були свої неписані закони (звичаєве право), уклад, звичаї, землі... У плавнях річки Золотоношки збереглася перша козацька казна. Всі керівники були виборними, їх обирали щорічно. Як писав Карл Маркс, „виникла перша християнська республіка». Для оборони від нападів козаки будували фортеці, січі, організовували військо. Мета була завжди одна: захист населення від нападників і визволення людського «полону», «ясиру», спротив поневоленню, щоб дівчат не забирали до султанських гаремів, хлопців у яничари, а людей у раби.

В історії Черкаського краю при формуванні козацьких загонів відзначився староста Черкаський і Канівський (1514–1535 рр.) Остафій Дашкевич. Керівник Черкаського староства і прикордонної варти, комендант фортеці, він вважався найбільшим фахівцем у татарських справах. За три роки (1549–1552 рр.) збудував фортецю — Черкаський замок. Для будівництва залучалась сила силенна будівельників: крім черкащан, землекопи з Білорусії, Верхнього Придніпров’я, Волині, Волощини. Керував будівництвом могилівський «добродеревець» Федір Бака. Фортецю збудували на найвищій горі — Замковій — «на расстоянии три перестрела из лука до Днепра».

Стіни були зведені із дубових і соснових колод, що ставилися вертикально і дуже щільно, зверху – 29 городень, насипаних землею. По кутках 4 веж... Читати далі »

В цей час відбувається підготовка проекту Закону України "Про Українське козацтво" – відбувається творення символічної новітньої козацької конституції.

10 вересня 2007 року у м. Києві на Майдані Незалежності у будинку профспілок Радою Українського козацтва, консультативно-дорадчим органом при Президентові України, було проведено засідання Міжнародної конференції з обговорення проекту Закону України "Про Українське козацтво".

Конференція стала черговим етапом громадського обговорення проекту Закону, який, за словами секретаря Ради Українського козацтва Станіслава Аржевітіна, має стати своєрідною Козацькою Конституцією. За його словами, Перша козацька конституція, яка була як і Першою українською так і Першою європейською, була прийнята Українськими козаками ще у 1710 році. І сьогодні на 16 році незалежності України козаки прагнуть мати свій окремий Закон і вони мають на це право.

Цей Закон має законодавчо затвердити факт існування в сучасній Україні українського козацтва, врегулювати взаємовідносини як в середині самого козацтва між його членами та козацькими організаціями, так і між козацькими організаціями та державою і суспільством.

Козаки мають отримати державну підтримку своїх ініціатив, в першу чергу спрямованих на козацько-лицарське виховання молоді України та збереження культурно-історичної спадщини українського народу.

У промові Президента України Віктора Ющенка на засіданні Ради Українського козацтва в м. Каневі 22 травня цього року відмічено, що успішний розвиток
Яценюк поки не хоче виганяти Тимошенко
Тимошенко вирішила збільшити держборг?
Долар втратив ще 8 копійок
Рада вирішила повернути собі назад дачу Брежнєва
Кужель не боїться, що Янукович її вижене, бо вона і так не була нікому потрібна
Українського
Яценюк поки не хоче виганяти Тимошенко
Тимошенко вирішила збільшити держборг?
Долар втратив ще 8 копійок
Рада вирішила повернути собі назад дачу Брежнєва
Кужель не боїться, що Янукович її вижене, бо вона і так не була нікому потрібна козацтва в Україні має
відбутися через прийняття Закону України "Про Українське козацтво", який визначить статус козацтва у суспільстві, а наступним кроком буде Державна підтримка його розвитку.

Учасники конференції вшанували хвилиною мовчання пам'ять Головнокомандувача Української Повстанської Армії ... Читати далі »