Явище українського, або козацького бароко виникло на теренах України у ХVII столітті і свого розквіту зазнало у другій половині XVII – початку XVIII століття, особливо у період гетьманування Івана Мазепи, відомого мецената і покровителя мистецтв.
Епоха бароко у мистецтві характеризувалась поєднанням релігійних і світських мотивів. Чудернацькі метафоричні прикраси посилювали помпезність і велич творінь, динаміка і контрастність були покликані вразити уяву сучасників. Це був час поступу гуманізму в компромісі з релігією.
Барокова культура була експортована з Апеннінського півострова в Україну італійськими майстрами, такими як О. Манчіні, Д. Бріано, А. Моллі, Я. Маліверна та ін., що їх запрошувала польсько-руська шляхта і духовенство для побудови, реставрації і оздоблення релігійних та світських споруд, створення виробів мистецтва, картин і скульптур. Після італійців традицію перейняли вже вітчизняні майстри, що і створили, власне, козацьке бароко. Це такі майстри, як І. Щирський, Л. Тарасевич, І. Григорович-Барський, І. Зарудний та інші.
В Україні мистецтво бароко різнилося. На заході наших етнічних територій, що перебували під польсько-католицьким впливом, бароко мало переважно відповідний європейському характер. На територіях ж Гетьманщини бароко зазнало кардинального впливу місцевих жителів та набуло виразного національного характеру. Найвиразніше різниця проявилась саме в архітектурі.
В часи розквіту лівобережної Гетьманщини будувались величні кам’яні споруди, а в той же час на Правобережжі, через складну економічну ситуацію і утиски польської адміністрації, кам’яне будівництво увійшло в стан занепаду, будівництво з ж дерева натомість зазнало значного розквіту.
Світські і духовні меценати, що замовляли і просували козацьке бароко, або були козаками, або належали до козацького середовища, як і вітчизняні митці, що росли і проживали в умовах сусідства з козацькою верствою. Все це не могло не мати відбитку на барокову культуру. Саме козацтво було носієм нового художнього смаку. На відміну від європейського бароко, українське не є виключно аристократичним. Елітарні мотиви найбільш проявлені у літературі. Усі інші види барокового мистецтва значною мірою пов’язані з творчістю народу та його особливим світосприйняттям.
Барокове мистецтво відображає світ не реалістично. Воно сповнює його містичним флером, грою світла й тіні і фантасмагоричністю. Магія і реальність органічно переплелися у козацькому бароко і цим повністю відбивали народні уявлення про світ і самих себе. Світ сприймався дивовижним, християнські уявлення увійшли в прадавні вірування і традиції. Чого тільки варте перетворення бога Перуна на святого Іллю, що носиться на колісниці і продукує грім з блискавкою, або додавання до магічних маніпуляцій молитви нарівні з звертаннями до сил природи. Усі ці відьми, планетниці, характерники, химородники, їх надзвичайні сили і вплив на життя мали місце в уяві тогочасних людей. Тож митці і творили, як сказали б зараз, у руслі магічного реалізму, де світ був багатим на дива, непізнаним і таємничим.
Також не варто забувати, що козацьке бароко спиралось на досить розвинені і традиційні для української культури давньоруські мистецькі традиції, зокрема розпис храму і архітектуру споруд. Україна – прямий нащадок Київської Русі. Щоб протидіяти в тому числі і мистецькій асиміляції, русини мусили звернутись до своїх коренів, що відрізняли їх від поляків і московітів. Це земля руська, і руське православ’я, що, на відміну від православ’я московського, мало стійкі незалежницькі традиції і автономію від держави та неабиякий сильний зв’язок зі своїми оборонцями – козаками.
Отже, козацьке бароко як особливий мистецький стиль сформувалось під впливом козацького середовища, на базі потужних національних традицій і давньоруського творчого спадку. Ми завдячуємо козацькому бароко і його мистецьким пам’яткам збереженням нашого національного характеру, що після втрати української державності і зруйнування Запорізької Січі ще довго залишалось консолідуючим орієнтиром у мороці московської неволі.
Автор: INDRA
Також може зацікавити:
|