Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Чи потрібно запровадити смертну кару?
Всього відповідей: 855

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2014 » Січень » 5 » Таємниця назви «Україна»
14:48

Таємниця назви «Україна»


Наприкінці 1980-х років дослідження, присвячені походженню назви «Україна», набули нового характеру. У часи сплеску національного відродження за подібні публікації, виступи і припущення їх авторів вже не переслідували, звинувачуючи в націоналізмі, як це було в радянський період. Однак за величезної кількості версій загадка походження слова «Україна» не має чіткої і єдиної правильної відповіді. А значить - залишається нерозгаданою.

Вивчаючи походження назви нашої країни, вчені до недавнього часу спиралися виключно на літописи, де ця назва згадується. Так, в Київському літописі, що датований 1187 роком, повідомляється про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича під час половецького походу. Літописець зазначає: «Про нем' ж Украйна много постона». ( «За ним Україна багато тужила»). За одним із припущень, поняттям «Украйна» тут визначена територія сучасної Полтавської області.

Через два роки ця назва знову з'являється в літописі в якості назви межиріччя Дністра і Південного Бугу. За текстом, князь Ростислав Берладнічіч виїхав з Смоленська і приїхав в Україну Галицьку: «Князь Ростислав прийшов в Галицьку Оукраїну».

У 1213 літописець в описі походів князя Данила називає Україною Холмщину та Полісся. Ця назва зустрічається в 1240 році в Татарському, а в 1280-му - в Галицько-Волинському літописі. Згодом ця назва прижилася, хоча в силу різних історичних і політичних катаклізмів періодично зникала з документів.

Відомий дослідник Ю. Канигін наполягає на тому, що термін «Україна» виник, найімовірніше, ще до нашої ери. В українському історичному фольклорі це слово має ще одне значення - «воля (свобода )». Зокрема, уточнюється, що слово це має на увазі якусь живу істоту, що вміє оплакувати власну несвободу. І не стільки боротися за волю, скільки тужити за нею в неволі. Літописи відзначають, що Україна «стогне», «сумує й оплакує», «лементує».

А ось у козацьких піснях XV-XVIII століть слово «Україна» свідчить про наявність у героїв високої національної свідомості. Козак-лицар вважав свою батьківщину не просто найдорожчим, що у нього є, а й своєю сім'єю, в ім'я якої він живе і спокій якої захищає. Деякі дослідники вважають, що «Україна» - це якийсь продукт географічних і історичних обставин української землі і народу. На їх думку, саме слово «Україна» відрізняється від інших назв (наприклад, «Росія») своєю мелодійністю. Вона досягається завдяки вдалому поєднанню голосних і приголосних звуків,  тому це слово часто вживається в народних піснях. У фольклорі країну часто називають «рідною Україною» і асоціюють з матір'ю. А взагалі, Україна, як кажуть деякі дослідники, є категорія не тільки географічна і граматична, а й міфологічна.

До речі, на думку ряду філологів, називати Україну «Украйна» неправильно, оскільки назва нав'язана нам нормами російської мови, яка довгий час домінувала на українських територіях. Інакше неможливо утворити похідні слова «українка», «українець» і «український», а крім того, відбудеться нагромадження неблагозвучних приголосних.

Взагалі-то, суперечки про походження топоніма «Україна» ведуться з перемінним успіхом. На сьогоднішній день існує шість різних його тлумачень :

- Далека прикордонна країна.

- Земля, яка знаходиться далеко від Києва.

- Країна, що лежить на кордонах слов'янських країн і Європи.

- Земля хліборобів і воїнів, яка «украяна» плугом і мечем.

- Край, волость.

- Батьківщина (як велика, так і мала).

На основі всього цього і багато іншого відомий мовознавець, професор Ярослав Рудницький зробив висновок: «Ні на одній ділянці української науки не було стільки аматорства, дилетантизму і свавілля». Вчені взагалі визнають дослідження, що стосуються походження назви нашої країни, досить поверхневими, так як воно йде корінням в глибоке доісторичне минуле, яке на сьогоднішній день дуже мало вивчено. Тому допускаються всі можливі і навіть неможливі версії про походження як слова «Україна», так і самих українців.

Наприклад, частина українців, що проживають на етнічних українських землях, продовжують іменувати себе русинами, вважаючи цю назву первинною і істинно правильною для нашої країни. У свою чергу, нарікаючи, свого часу, Україну Малоросією, цар Петро апелював до грецької термінології. Адже, наприклад, назва «Греція» позначає корінну, метропольну державу, при цьому,  допускається існування в рамках однієї держави Великої і Малої Греції, так само як Великої і Малої Вірменії, Великої і Малої Британії і так далі.

Протягом багатьох століть українці іменувалися «росами, русами, русичами». За визнанням багатьох вчених, визначати себе власне «українцями» наші далекі предки не особливо прагнули. Справа в тому, що, як вважають дослідники топонімів, в цій назві ховається щось загадкове, таємниче, магічне. Таємницю назви «Україна» в різний час намагалися розкрити або хоча б описати різні діячі науки. Серед них був видатний російський учений Михайло Надєждін. У своїй роботі «Досвід історичної географії російського світу», опублікованій в петербурзькому журналі «Бібліотека для читання» в 1837 році, він писав: «Три України ( Украйни ), зберігає, до цього часу свої назви, Дніпропетровська (земля українських козаків), Дунайська (земля древніх Карно) і полабська (Ельбські - земля давніх укрів) - повинні вважатися споконвічними краями венедо - слов'янського світу, які склали один з трьох перших пластів європейського народонаселення».

Дослідник вважав, що Україна має до цих, начебто різних, топонімів пряме відношення.

 «Карн» можна читати як «крайній», а «укри» - народ, що проживає в Уккермаке (так німці іменували обширний озерний регіон у Східній Німеччині). Виходить, що саме українці заселили територію сучасної Європи ще в дохристиянські часи. Саме українці дали початок всім слов'янським націям, і взагалі - більшість народів Європи в глибоку давнину були слов'янами. А оскільки слов'яни походять від українців, то виходить, що Україна колись дала початок Європі.

Звичайно, крім цієї версії походження назви «Україна» є й інші. У 1877 році в Одесі вийшла книга «Зірниці Русі за скіфським горизонтом початку її розисканій», автор якої, такий собі Андрій Велетнів, переконаний, що українці беруть початок від іранських скіфів. А сама назва «Україна», на його думку, походить від того ж кореня, що й санскритське слово «укхраііа», тобто «пагорб», «зелений бугор» в буквальному сенсі, а в переносному – «рубіж, що охороняється сторожовими курганами». Щоб було більш зрозуміло: Україна споконвіку вважалася територією, яка охороняла Європу від навали азіатів. Трактування досить вільне, але суть його від цього не змінюється.

Розгадати таємницю назви «Україна» кілька разів намагався Михайло Грушевський. Він зупинився на визначенні України як «околиці», в значенні - «прикордонний край». Ця думка була прийнятою багатьма українськими істориками. До речі, радянським ученим подібне визначення теж припало до душі. Дехто з них навіть розвинув тези Грушевського на свій розсуд. Приміром, Олексій Трубачов довів: назва антів, яких вважали предками українців, пов'язано з давньоіндійським словом «anta» - «кінець», «край», «окраїна», «південний схід слов'янства», яку пізніше стали називати Україною. Звідси виникає нова загадка: окраїною якого загадкового «південно-східного слов'янського краю» була Україна ?

Відповідь на це питання ніхто не шукав. Більшість сходилася на думці, що це або Росія, або Польща. При цьому, чомусь не бралася до уваги та обставина, що Україна в літописних списках згадується набагато раніше, ніж ці держави. Проти такої версії боровся професор Українського Вільного університету Сергій Шелухін. У 1936 році в Празі була видана, а в 1992 році у Дрогобичі перевидана його книга «Україна - назва Нашої землі з найдавнішіх часів», в якій автор гостро критикував тези Грушевського та його послідовників. Зокрема, у літописах поряд з формою «Україна» вживається також «Вкраїна», яка ніяк не може відповідати значенню «окраїна». На думку Шелухіна, терміном  «Україна» позначалася земля, «прикрашаючи (вкраяна) нашими предками силою меча». Звідти і приказка: «У нас Україна - треба самому хліба украяти». Він вважає, що назва «Україна» походить з тих часів, коли слов'яни, розміщуючись на територіях, повинні були мечем «відрізати», «откраять» собі землю і надавати загарбникам збройний опір. Виходить, ця назва мала спочатку соборне значення і об'єднувала всі слов'янські племена. Тому, крім племінних, вони мали єдину узагальнюючу назву - «украіняне», що відповідає теперішній -«українці». Ця назва потіснила «неслов'янську Русь», і відбувався даний процес витіснення більше 400 років.

Однак, і таке твердження сучасні дослідники вважають не зовсім вірним. Новітні вишукування показують: назва «Україна» не слов'янська, а дослов’янська, тому має інше значення. Таємниця назви прихована в «Повісті временних літ», де спливає загадкова назва «уктріяне», і в «Слові о полку Ігоревім»: там згадується якась таємнича Троянь.

На думку дослідників «Слова...», що вивчають текст уже більше двох століть, у трактуванні назви «Троянь» є кілька варіантів. Перший: так іменується княжий тріумвірат засновників Києва, братів Кия, Щека і Хорива. Другий: простежується пряма аналогія з гомерівською  Троєю в землі тюрків, яка сьогодні перетворилося на містечко Трояни і знаходиться недалеко від Бердянська. Третій: автор поеми має на увазі таємниче місто Тмутаракань, яке заснував троїстий союз полян, древлян і русів. І нарешті, четвертий: Троянь - це язичницьке божество.

Але найбільш популярне сьогодні твердження звучить наступним чином. У поемі мається на увазі держава Троянь, що виникла в доісторичні часи на території сучасної України. Цю державу населяли орії ( арії ), і звідси вони розселилися по індоєвропейській платформі. З часом білошкірі арії розчинилися в морі підкорених племен, передавши їм свої звичаї, вірування, соціальне облаштування і, головне, свої символи: синьо-жовті кольори, що позначають землю і воду, і тризуб - символ дніпровської прабатьківщини.

Виходить, «Слово о полку Ігоревім» теж приховує в собі якийсь таємничий код до розуміння того, хто ж українці насправді. Якщо допустити, що люди, які населяють Індію - темношкірі арії (тим більше що синьожовті кольори у індусів в честі), а вірять вони в Будду, то напрошується цілком логічний висновок : Україна - прабатьківщина буддизму. А значить, в назві нашої країни закладено щось буддійське. Розвиваючи тему, слід нагадати, що один з трьох головних індуїстських божеств Шива найчастіше зображується з тризубом у руці. Тому й називається цей бог Шулапані, що означає «Той, хто тримає тризуб». На голові бога Вішну - висока корона із зображенням тризуба. Даний символ належить до атрибутики й інших богів. Серед них - хетський бог Тешуб, ассірійський Булла, грецькі боги Зевс і Посейдон, римські Нептун і Прозерпіна. На монетах нової ери були зображені по одному, а то й по два тризуба на високих підставках.

Священний знак аріїв мав безпосереднє відношення до згаданї вище назви Троянь. Не кажучи про те, що на території нинішньої України багато населених пунктів, в назвах яких зустрічається цей корінь (Троянівка, Троянова і т. д.), а прізвище Троян зустрічається досить часто, головне значення цього слова - три істоти або три предмети, об'єднані між собою. Або ж предмет, складений з трьох окремих частин, симетрично розташованих на загальній основі. Виходить, «Троянь» і «тризуб» - фактично одне і те ж.

Події, описані в «Слові о полку Ігоревім», свідчать, що сьоме століття Трояні відповідає XI століття до н. е.. Таким чином, виникла Троянь приблизно на початку V тисячоліття до н. е.. Саме тоді почала формуватися культура, яку сьогодні називають Трипільською (знову це загадкове і символічне поєднання «три»!). Якраз з тих часів, від так званого «створення світу», починається відлік староукраїнського календаря, яким користувалися давні слов'янські літописці.

Підсумовуючи все сказане вище, можна зробити висновок, що Троянь - праматір України, заснована в післяльодовиковий кліматичний період, коли почалося потепління. Як тільки воно змінилося похолоданням, арії знялися з насиджених місць і вирушили заселяти території на південний схід до самого Індійського океану. А під час міграції вони рознесли по Євразії назву своєї придніпровської батьківщини.

На цьому сюрпризи не закінчуються. Виявляється, давньогрецькі троянці - прямі нащадки аріїв з Трояні. За аналогією, автор «Іліади» та «Одіссеї», Гомер, цілком міг бути давнім предком українських кобзарів, а грецький герой Ахілл - прабатьком запорізьких козаків.

На думку деяких дослідників, в доісторичні часи «пра - Україна» нагадувала величезний гейзер, який періодично вихлюпував свої води, потоками розтікаючись по всьому світу і даючи життя багатьом народам. Англійський археолог Леонард Вуллі стверджував: шумери, що створили небувало високу культуру в Месопотамії, прийшли туди з території сучасної України. Звідти ж, за твердженням французького археолога Буля, прийшли в Західну Європу арійська раса і культура.

Отже, з походженням і впливом українців на розвиток світової цивілізації більш-менш ясно. Тепер прийшла пора дізнатися, чому, власне, українці називаються українцями. Можливо, відповідь на це питання дасть «Повість минулих літ».

Цей літописний пам'ятник не дійшов до нас у первозданному вигляді. Збереглися тільки переписані пізніше списки, найдавнішими з яких вважаються Лаврентієвський і Іпатіївський. Кожен переписувач вносив до тексту свої поправки. Тому й «стерлася» назва «уктріяне». Цієї назви, як виявилося, не розуміли перекладачі сучасної української мови.

Зі сказаного вище,  будь-хто може розгадати запропонований ребус : слово «уктріяне» складається з двох складів - «ук» і «тріяне». Ми вже знаємо, хто такі тріяне, або ж трояни. По суті - ми з вами. Залишається дізнатися, що ж це за загадкове слово «ук». До речі, в тексті «Повісті временних літ» «уктріяне» названі також «врахманамі». Або ж брахманами - словом, знайомим, мабуть, будь-якій освіченій людині.

Коли в період різкого похолодання арії знялися з насиджених місць, тобто залишили Троянь і рушили на південний схід, кожне плем'я вибрало собі окремий маршрут. Одне з племен називалося «інди». Перед цим інди жили в Приазов'ї, про що свідчать результати сучасних археологічних розкопок. У середині II тисячоліття до н. е.. вони проникли в Південно-Східну Азію і однією з великих річок, зустрітих на своєму шляху, дали назву Інд. Так виникла назва «Індія».

Цю тему по-своєму розвивають дослідники, які пропагують тлумачення терміну «Україна» за допомогою згаданих напівміфічних «укрів» або «Укранія». Нібито якесь плем'я полабських слов'ян, яке мешкало на прилеглій до Балтійського моря території південної Німеччини ( з VII по XI ст.), іменувало себе племенем «Укранія». Звідси, шляхом якихось запаморочливих етимологічних мудрувань, дослідники доходять висновку: основне значення назви «Україна» - це «земля побратимів».

Про напівміфічних полабських «Укранія» вперше заговорив російський журналіст Надєждін в 1837 році. Він вважав, що стародавні предки слов'ян, а саме венеди, розселилися від Карпат у всіх напрямках. А укри - слов'яни вирушили до Брандербурга. Шанувальники цієї версії чомусь вважають, що саме укри дали назву країні - Україна. Проте, варто підкреслити, що за цим фантастичним допущенням журналіста може таїтися відома гіпотеза Погодіна - Соболевського про українців як прибульців з Карпат на береги Дніпра. Ці самі укри (читай - українці ) зайняли місце на землі, яке споконвічно належало... росіянам, але з різних причин тимчасово спорожніло.

І нарешті, зовсім вже фантастична версія: «уктріяне» - це означає «уки», тобто вчені тріяне. Тріяне - одна з назв брахманів, найбільш освіченої та впливової частини троянського суспільства. З плином часу назва «уктріяне» здобула ще більшу вагу і престиж, поширилась на всі верстви Троянів і, пройшовши кілька стадій, придбала нинішню форму «українці».

Етнічне ім'я цих самих «карпатських прибульців» відобразилося в назвах багатьох географічних об'єктів, у тому числі таких великих, таких як гірський масив Хіндукуш та історична область Індостан, розташована в басейні священної річки Ганг. На території сучасної Індії була поширена давня мова хінді. А основна мова індусів - санскрит - була занесена в Південно-Східну Азію древніми аріями. Цією мовою написано основні священні пісні і жертовні формули, урочисті гімни і магічні заклинання, які використовують жерці - брахмани під час ритуальних жертвоприносень. Цим ритуалом широко користувалися як арії, так і їхні прямі нащадки скіфи.

З брахманів формувалася інтелігенція. Вони ставали радниками царів і князів, впливали на їх діяльність. Тільки брахмани володіли священними знаннями. Тільки вони мали право вчити інших. Брахмани були хранителями древніх традицій і вміли дотримуватися усіх належних ритуалів.

З цього робиться висновок, що укі - це брахмани, тобто розумні, освічені люди.

Таким чином, тепер стає зрозуміло, чому мудрі індуїстські брахмани - ще одні прямі нащадки аріїв, які є прабатьками сучасних українців. А санскрит і хінді, мови спілкування брахманів, мають українське коріння і при бажанні санскрит цілком можна видати за якусь давньоукраїнську мову. Нарешті, брахмани, якщо це припущення потішить чиєсь самолюбство, є прабатьками... прогресивної української інтелігенції.

А ось - чергове припущення. Цього разу - висунуте деякими російськими дослідниками. На їх думку, авторство назви «українці» належить двом польським графам : Чацькому і Потоцькому.

Не менш популярна в Росії інша версія. Назву «Україна» слід визначати щодо її територіального розташування до російської території. Як ви розумієте, знаходиться вона на околиці, отже «Україна» потрібно читати і розуміти як «окраїна».

Але українські вчені, незалежно від «шкіл» і світогляду, в цьому питанні одностайні. Поняття «Україна» було сформульовано ще в XII столітті, коли Росії ні як держави, ні навіть, як етнотопонім не існувало. Україна спочатку переяславська, потім - подільська утворилася на краю Великого Степу. Тому назва означає  - «внутрішня земля», тобто та, яка населена своїм народом.

І нарешті, американський дослідник Норманн Дейвіс на цю тему пише так: «Україна - земля, якою більшість європейських народів прийшли на свою кінцеву батьківщину. У стародавні часи вона була відома під назвою Скіфії чи Сарматії - за назвами тих народів, які панували в причорноморських степах задовго до приходу слов'ян. Україна займає найбільшу частину південної зони Європейської рівнини - від волзької переправи до карпатських ущелин. По ній проходить головний судновий шлях від Азії до Європи».

В принципі, ці твердження не такі далекі від тієї істини, яку всі, хто вивчає це непросте питання, намагаються відшукати. Можна зійтися на тому, що назва «Україна» має два основних значення, які, за великим рахунком, доповнюють один одного. Перше - це незаперечний факт, що територія, на якій ми з вами живемо, рівною мірою межує з Європою, Росією і Білорусією. Значить, твердження про те, що Україна - це прикордонна територія, цілком може відповідати дійсності. Друге - твердження про те, що ми тут живемо, на своїй землі, яку вважаємо батьківщиною і нікому віддавати не збираємося. Взагалі-то, таке визначення можна застосувати до переважної більшості держав на карті світу. Але якщо вже нам дуже хочеться шукати в назві «Україна» свідчення своєї обраності, особливості та неповторності, то, значить, в Україні цей процес буде тривати вічно.

І загадка назви країни так і залишиться до кінця не розгаданою... (із книги "50 знаменитых загадок истории Украины". Андрей Кокотюха)



А що Ви думаєте про походження слова "Україна"?
Давайте влаштуємо обговорення!





Автор: INDRA


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Категорія: Цікаве | Переглядів: 2586 | | Теги: Україна | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Вірш про КОЗАКІВ, ко...

2. МІСТА

3. Наш спеціалізований ...

4. ЧИ СПРАВДІ МОЖНА ЗАР...

5. Прислів'я та при...


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 7
Вільних мандрівників: 7
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!