Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Який із цих союзників був найкращим для козаків?
Всього відповідей: 1263

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2009 » Січень » 23 » Адміністративна і судова влади!
21:16

Адміністративна і судова влади!


Складаючись під верховною протекцією спершу польського, потім
російського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана,
запорізькі козаки увесь час свого історичного існування керувалися власним
урядом, звичайно щорічно змінювалися і неодмінно неодруженим начальством.
Повний штат начальницьких облич у запорізьких козаків, по різних джерелах,
визначається по-різному: 49, 118, 149 чоловік. Послідовно ступінь цих
начальників представляється в такому, приблизному, порядку: військові
начальники — кошовий отаман, суддя, есавул, писар і курінні отамани;
військові служителі — підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний,
перначний, підесаульний, довбуш, піддовбуш, пушкар, підпушкарний, гармаш,
товмач, шафар, підшафар, кантаржей, і канцеляристи; похідні і паланочні
начальники — полковник, писар, есавул, підписарій, підесаульний. Коли
уперше визначився склад запорізької влади, за браком точних даних, вказати
не можна; думають лише, що чин кошового існував уже в XVI столітті, тоді як
чина військового писаря в цей час ще не було. Але такої вказівки прийняти
не можна через те, що саме слово «Кіш» стає відомим, як ми бачили, по
документальних данхм, біля початку XVII сторіччя.
Перші чотири з перерахованих посадових осіб, саме кошовий отаман,
військовий суддя, військовий есавул і військовий писар, складали власне так
названу військову старшину; до них іноді зараховували курінних отаманів і
старих козаків, що були старшини, але що вступили, чи добровільно проти
волі, свої звання іншим; інші названі обличчя чи складали «молодшу
старшину», «військових служителів», чи ж паланочні і перевізних старшин; в
мирний час військова старшина керувала адміністративними і судовими
справами війська, в воєнний час керувала козаками, уступаючи своє місце в
Січі наказний старшині, але по закінченні війни знову приймаючи свої права.
Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну,
судову й духовну владу. У військовий час кошовий був «головним командиром»,
«фельдмаршалом» війська і діяв як зовсім необмежений диктатор: він міг
викинути неслухняного чи за борт човна, на шиї з мотузкою тягти його за
важким обозом; у мирний час він був «конституційним владикою» Запоріжжя і
тому керував всією областю козацьких вільностей з їх паланками, селищами,
замовниками й бурдюками; виконував роль верховного судді над усіма винними
і злочинцями, і тому карав винних за провини і визначав страту лиходіям за
злочини; вважався верховним начальником запорізького духівництва і тому
приймав і визначав духовних облич з Києва в січову і паланочні церкви, чи
залишав повертав їх назад, дивлячись по поведінці й здібностях кожного.
З'єднуючи у своїх руках таку велику владу, кошовий отаман «владний був над
життям і смертю кожного з козаків», і хоча вказом 1749 року, 13 березня,
російського уряди строго заборонялися в Січі смертні вироки, але кошові
отамани ігнорували подібні накази і завжди підписували смертні
вироки злодіям і лиходіям, як це бачимо з багатьох прикладів: так, у 1744
році повішений був у Січі козак Іван Покотило; у 1746 році забитий киями у
Самарі козак Сухий; у 1746 році повішені три козаки в Січі й один козак,
Павло Щербина, у Самарскій паланці; у 1770 році страчений козак Зима в
Протовчанській паланці; перші шість козаків страчені по розпорядженню
кошового Павла Козелецького, останній, сьомий, по визначенню кошового Петра
Калнишевського.
Обов'язку кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на
раді всіх чинів, що випливали за ним, узаконював розподіл «по лясам» землі,
косовиць, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий видобуток,
військові доходи, царську платню, приймав нових облич у Січ, відпускав
старих козаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав
ордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусідніми
державами: Російським, Польським, Кримським, Турецьким і віддаленим
Німецької, приймав королівські універсали, царські укази, гетьманські
ордери. Офіційно кошовий титулувалося «Місце пане отаман кошовий»; «пане
кошовий», «Його вельможність пан кошовий отаман»; «Його благородіє пан
кошовий отаман»; неофіційно називався «батьком, пан-батьком, вельможним
добродієм»; у знак свого достоїнства, при суспільних зборах, він тримав у
руці металеву чи через брак металевої, в екстрених випадках, очеретяну
булаву; у церкві мав особливе місце, боку чи стасидию, різьбленого дерева,
пофарбовану зеленою фарбою; на час відсутності із Січі призначав собі
заступника, що називався «намісником отамана» чи «наказним» отаманом,
«кошовим товаришем»; останній міг бути іноді навіть під час перебування
дійсного кошових у Січі.
Але при усій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженим
владарем запорізького війська:, не маючи ні особливого приміщення, ні
окремого столу, кошовий був у дійсності тільки старшим між рівними,
«батьком» для всіх козаків, від того мав більше моральне, чим дисциплінарне
право. Влада його обмежувалася звітом, часом і радою. Кожен кошовий
щорічно, 1 січня, під час вибору військовий старшини, повинний був дати
звіт у всіх своїх учинках і діях, відносно війська; при цьому, якщо під час
звіту за кошовим відкривався який-небудь злочин проти війська, яке-небудь
неправильне рішення суду, який-небудь незаконний учинок проти заповітних
переказів запорізьких, те його навіть страчували смертю.
Є звістка, що перший проводир козацький, Предслав Ландскоронський,
був страчений за те, що мав намір привести козаків у строгу покору.
У 1739 році був убитий козаками на кримській стороні Дніпра,
навпроти острова Хортиці, кошовий отаман Яків Тукало.
Потім кожен кошовий обирався тільки на один рік, після закінчення
якого на місце його ставав інший; виключення робилися лише для дуже деяких,
особливо видатних і популярних облич, які: Іван Сірко, Костянтин Гордієнко,
Іван Малашевич і Петро Калнишевський, із яких перший був кошовим отаманом
протягом 15 років, а останній протягом 10 років; але й отут усе-таки кошові
залишалися у своїй посаді не на все життя, а щороку знову обиралися і знову
затверджувалися на загальній раді всіх козаків. Нарешті, кожен кошовий був
у залежності від ради, тобто від ради усього «низового запорізького
товариства» чи, говорячи московською і польською мовою, від «черні» і
«простолюду» козацького: «Кошовий у них як безладно обирався не голосами, а
лементом і киданням шапок, на що обирається, те так само і позбавлявся
своєї влади по примсі непостійної черні».
Без загальної ради всього запорізького війська кошовий отаман нічого
не міг і нічого не смів почати: «У нас не єдиного пана кошового порада до
писання аркушів буває, лягти усього війська нашого запорізьких одноголосна:
що коли скажете в листу доклади, того, а не пан кошовий, а не писар без
дозволу нашого переставляти самі собі неповинні».
Кошовий не мав права навіть роздруковувати само особисто листів, що
надсилалися на його ім'я або в Січ. Від того коли в 1676 році приїхав у
Запоріжжя посланець гетьмана Самойловича, Карпо Надточий, і вручив лист
гетьмана кошовому Сірку в курені, те Сірко не прийняв цього листа наодинці,
а велів винести його на раду і там вручити собі. Від того ж на всіх ордерах
і листах, що посилалися куди-небудь від імені кошового із Січі, завжди
робився підпис не одним кошовим, а з усієї старшиною і військом: «Її
Імператорської Величності війська запорізького низового отаман кошового
(ім'я) з військом, старшиною і товариством»; «Отаман кошового (ім'я) із
товариством»; «Отаман кошового і товариство».
У словесних відносинах з козаками кошовий звертався з ними не
наказово, а по-батьківськи чи товариськи, називаючи їх «дітками,
братчиками, панами-молодцями, товаришами»; так, вислухавши який-небудь
папір на військовій раді, кошовий звертався з промовою до товариства: «А,
що будемо робити, пани-молодці?» «Братія моя мила, атамани молодці, військо
запорізьке низове, дніпровське, як старий, так і молодий». Якщо случалося
вирішувати яка-небудь важлива військова справа, то кошовий отаман скликав
усе товариство на загальні збори і, прийнявши важливий і разом шанобливий
вид, входив з відкритою головою на визначене місце серед радної площі,
ставав під військовий прапор, кланявся кілька разів зборам і, коштуючи в
усі час ради, тримав до товариства мову, чи, засуджуючи який-небудь злочин,
чи, смиренно просячи у війська якої-небудь у свою користь прихильності.
Козаки слухали його з великою увагою, а потім голосно висловлювали у
кожного своя думка і, у випадку незгоди з кошовим, показували це своїм
голосом і різними тілодвиженнями; у випадку ж знаходили вимогу кошового
незгідним чи просто мало ґрунтовним, те зовсім не скорялися його волі і
позбавляли загальної поваги.
Як на Україні гетьман, так у Запоріжжя кошовий отаман мав при
«боці», особливо під час військових походів, кілька людей, від 30 до 50,
слуг, що виконували обов'язки ад'ютантів при «власній» особі кошового; це
були так називані молодики, джури чи хлопці, слуги-товариші, що виконували
таку ж роль при кошовому, яку виконували пажі при важливій особі якого-
небудь лицаря. Під час війни 1769 року в стройових козацьких реєстрах
показано кілька людей молодчиків «при пану кошовому»; утім, ці ж молодики
прислужували не тільки кошовому, але й іншим обличчям військовій старшині
по двох чи по трьох при кожнім, більшею частиною хлопці чи в слуги січових
козаків попадали молоді люди з поляків. Те що це були не прості слуги при
кошовому й іншому старшинах, видно із самих обов'язків, на них що
покладалися: «молодики повинні були Богу добрі молитися, на коні реп'яхом
сидіти, шаблею одбиваться, списом добрі бий і із рушниці зірко стріяти».
Утім, слово «молодик» іноді означало в Січі і просто молода людина.
Життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не
відрізнялася від життя інших козаків: він перебував завжди в тім самому
курені, у якому складався і раніш до обрання свого на посаду кошового; стіл
і їжу мав у тім же курені, разом з козаками; навіть плаття одержував із
загального військового скарбу. Так було испокон століть і тільки під кінець
історичного існування Запорожжя військова старшина стала обзаводитися
власними будинками в Січі і мати окремий стіл для себе, а в XVIII столітті,
як свідчать очевидці, кошові отамани стали жити вже в особливих будинках,
що вибудовувалися серед площі «міста»; там же стояли особливі будинки для
військового судді і писаря.
Головними джерелами доходу кошового отамана були: ділянка землі, що
давався йому військом при загальному розділі земних угідь між козаками,
кожного нового року; царська платня —70 карбованців у рік; частина мита за
перевози через ріки; частина мита з товарів, саме «кварта», тобто цебро від
усякої «куфи» чи бочки привозимих у Січ горілки і білого вина, частина
борошна, крупи і кримських чи турецьких товарів —«по товарі від усякої
ватаги»; судова вира, тобто плата за розковання злочинця від стовпа і
«деякий малий презент» від усяких прохачів; частина військового видобутку
від усякої малої партії козаків, що відправлялися на які-небудь пошуки;
випадкові приношення від шинкарів, брагарників, м'ясників і калачників
медом, пивом, бузою (брагою), м'ясом і калачами. Крім усього цього, на
свято Різдва Христова і святого Великодня кошової одержував так називаний
«ралец», тобто подарунок, по двох чи по трьох пари лисиць і великих
калачів, від шинкарей, купців і мастеровых: вони збиралися трьома окремими
партіями, були з уклоном до кошового і підносили йому свої дарунки; за це
кошовий повинено був пригощати їх, поки схотят, холодною горілкою і медом.
У ці ж дні кошової напував і пригощав у себе в курені всю старшину,
курінних отаманів і простих козаків. Нарешті, кошовому отаману йшли ще
деякі з приблудних, пійманих на степах, коней: вони трималися протягом
трьох днів і, якщо після закінчення цього часу до них не відшукувався
хазяїн, надходили у власність військовий старшини, а в тому числі, отже, і
кошовому.
Військовий суддя був другим обличчям після кошового отамана в
запорізькому війську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій раді
з простого товариства. Суддя був охоронцем тих предковских звичаїв і
віковічних порядків, на яких ґрунтувався весь лад козацького життя; у своїх
рішеннях він керувався не писаним законом, як зовсім що не існували в
запорізьких козаків, а чи переказами традиціями, повинне бути, занесеними з
України в Запорожжя, що переходили з вуст у вуста й освяченими часом
багатьох століть. Обов'язком військового судді було судити винних
незабаром, право і безстороннє; він розбирав карні і цивільні справи і
вимовляв суд над злочинцями, представляючи, однак, остаточний вирок суду
вирішувати кошовому отаману, військовій раді. Військовий суддя іноді
заміняв особу кошового, під ім'ям «наказного кошового отамана», виконував
посаду скарбника й артилерії начальника при військовому «скарбі й армате».
Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, що він
зобов'язаний був тримати при собі під час військових чи збор рад і
прикладати до паперів, на яких ухвалювалося рішення всієї ради. Суддя, як і
кошовий отаман, не мав ні особливого житла, ні окремого столу, а жив і
харчувався разом з козаками свого куреня. Головним доходом судді було
царське жалування —70 карбованців у рік і частину мита за перевози через
ріки; крім того, він одержував, як і кошовий, цебро чи горілки білого вина
від кожної привозимої у Січ куфи, «по товарі» від усякої ватаги, одного
коня з приблудних коней, викуп за «відбите» злочинця від стовпа, «малий
презент» від усякого прохача, частина видобутку від кожної партії, відома
кількість меду, пива, бузи, м'яса і калачів від січових шинкарів,
брагарників, м'ясників і калачників, нарешті, різдвяний і великодній ралец.
Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався
товариством на загальній раді і завідував усіма письмовими справами
запорізького війська. Так, він розсилав накази по куренях, вів усі рахунки
приходів і витрат, писав, іноді по нараді з ченцями, папера до різних
государів і вельмож від імені всього запорізького війська, приймав всі
укази, ордери, аркуші і цидулі, що надсилалися від різних царствених,
владних і простих облич у Січ, на ім'я кошового отамана і всього низового
війська. У запорізьких козаків обов'язку військового писаря виконувало одне
обличчя, але при ньому, як помічника, складався виборний військовий
підписарія і поверх того іноді кілька людей «канцелярських різного звання
служителів». Дійсної канцелярії, у виді особливої установи, для писаря в
Запорожжя не покладалося, і всі письмові справи відправлялися при
«квартирі» (тобто курені) писаря. Обов'язок писаря вважалася в Запорожжя
настільки важливої і відповідальний, що якби хто іншої, замість нього,
насмілився писати від імені коша кому-небудь чи приймати листа, що
надсилаються на ім'я писаря, того без пощади страчували смертю. Значення
військового писаря в Запоріжжі було дуже велике: багато хто з військових
писарів впливали на настрій усього війська; багато хто тримали у своїх
руках усі нитки політики і громадського життя свого часу; відтого роль
військових запорізьких писарів порівнюють з роллю генерального секретаря
навіть військового міністра в наш час. Вплив військових писарів тим
сильніше було в Запорожжя, що більшість з них залишалося на своїх посадах
протягом багатьох літ беззмінно. Так, відомо, що протягом 41 року, від 1734
по 1775 рік, у війську запорізькому перемінилося усього лише чотири
чоловіки в званні військового писаря. Але при усім своєму дійсному
значенні, військовий писар, однак ніде і ні в чому не намагався показувати
свою силу; напроти того, він завжди тримав себе нижче свого положення.
Відтого на всіх паперах, що виходили від військового писаря, ми ніде не
зустрічаємо його одноособового первісного підпису: звичайно писар,
наприкінці кожного папера,— підписував відому формулу: «Отаман кошовий зі
всім старшим і меншим низовим військом запорізького товариства»; далі, якщо
кошовий був грамотний, то він власноручно підписував своє прізвище; якщо ж
він був неписьменний, то замість нього писав його прізвище писар, часто при
цьому не позначаючи того, що він підписує «замість неписьменного» кошового
і з його чи згоди наказу. На паперах, що виходили від імені запорізького
війська, дуже рідко можна зустріти ім'я і прізвище писаря: «Писар війська
запорізького низового Андрій Тарасенко», чи «Іван Гліба». Зовнішнім знаком
достоїнства військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця —
каламарь, від східного слова «калям» — очерет, при військових зборах, писар
затикав свій каламарь за пояс, а гусяче перо, звичайне знаходження в довгій
трубці того ж каламаря, витягав із трубки і закладав за праве вухо. Життя і
зміст військового писаря у всім минулому схожі з життям і змістом
військового судді, тобто він одержував 50 карбованців казенної платні і ті
ж приношення від бочок горілки, товарів, судової пені і т.п.
Військовий есавул, так само, як кошовий отаман, суддя і писар,
обирався общею радою з простих козаків низового товариства; обов'язку
військового есавула були дуже складні: він спостерігав за порядком і
благочиненням між козаками в мирний час у Січі, у військове в таборі;
стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового чи всієї ради, як
у самій Січі, так і у віддалених паланках війська; робив наслідку з приводу
різних суперечок і злочинів у середовищі сімейних козаків запорізького
поспольства; заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймав
хлібну і грошову платню і, за наказом кошового, розділяв його згідний
посади кожного старшини; охороняв усіх запорізьких вільностей, що
проїжджали по степах; захищав інтереси війська на прикордонній лінії;
посилався перед війська для розвідки про ворогів; стежив за ходом битви під
час бою; допомагав тій чи іншій стороні в жаркі хвилини бою. Оттого ми
бачимо, що в 1681 році військовий есавул, з декількома козаками, охороняв
московських послів під час нічлігу їхній на ріці Базавлуке; у 1685 році, на
прохання кизикерменского бея, він зганяв з Низу Дніпра по Січі Козаків, що
займалися тут відведенням татарських коней і причинявших інші «шкоди»
татарам; у 1765 році він посилався від Січі до Дніпра й Орели для охорони
запорізького кордону і козацьких зимовників від російської лінійної
команди; у 1757, 1758, 1760 роках есавул, з великими командами,
переслідував у степу «харцизів» і гайдамака. Відтого ж зрозуміло, чому
військового есавула різні мемуаристи й історики називають «поручиком»,
правою рукою і правим оком кошового і порівнюють його посада з посадою
міністра поліції, генерал-ад'ютанта при фельдмаршалі. Зовнішнім знаком
влади запорізького військового осавула була дерев'яна тростина, на обох
кінцях скована срібними кільцями, що він зобов'язаний був тримати під час
військових збор. Життя і доходи військового осавула були такі ж, як і
військового писаря; але платні він одержував 40 карбованців у рік. У
помічники військовому осавулу вибирався військовий подъесаулий, а на
випадок війни військової обозний, що відав артиллерією і військовим
продовольством і разділявший усі праці есавула.
Усі чотири названі обличчя — кошовий, суддя, писар і осавул —
складали запорізьку військову старшину, що відали військові,
адміністративні, судові і навіть духовні справи всього запорізького
низового війська; посадові обличчя, що випливали за ними, тільки допомагали
головним і виконували їхню волю і накази. Не задовольняючи керуванням краю
із Січі, військова старший не раз відправлялася усередину козацьких
вільностей по містах, селам і зимовникам, щоб на самих місцях зробити таке
чи інше розпорядження, згідно нестаткам і потребам населення: чи зрівняти
повинності, чи звільнити від податей, чи розділити угіддя, чи розібрати
сварки і покарати злочинців. Як відбувалися ці поїздки, видно з похідних
журналів січового архіву, що збереглися до нашого часу.
Посада курінних отаманів, називаних просто «отамання», числом 38, по
числу куренів у Запорізькій Січі , як і інші, була виборна; у курінні
обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді з колишньої
військової старшини, а більшею частиною з простих козаків; вибір курінного
отамана відомого куреня складав частку справа тільки цього куреня і
виключав утручання козаків іншого куреня. Курінні отамани насамперед
виконували роль інтендантів у Січі; прямою їх обов'язком були доставка
провізії і дров для власного куреня і збереження грошей і майна козаків у
курінній скарбниці; відтого в курінного отамана завжди знаходилися ключі
від скарбниць, що у його відсутність ніхто не смів брати, якщо на те не
було дозволу від курінного. Курінні отамани піклувалися про козаків свого
куреня, як батьки про власних дітей і, у випадку яких-небудь провин з боку
козаків, винних карали тілесно, не просячи на те ні в кого дозволу.
Улюблених курінних отаманів запорізькі козаки слухалися іноді більше, ніж
кошового чи суддю, і тому часто через курінних отаманів кошовий отаман у
важких і небезпечних чи питаннях випадках діяв і на настрій усього війська;
у такий спосіб курінні отамани служили як би посередниками між значною
старшиною і простим товариством, а іноді і знаряддям у руках кошового,
особливо в тих випадках, коли яка-небудь справа вимагала негайного рішення
усього війська, а військо, у цілому складі, чи ухилялося дати своя швидка
відповідь, чи ж зовсім не було згідно на пропозицію кошового. Віддаючи
повну данину поваги курінним отаманам, запорізькі козаки навряд чи вважали
посаду курінного необхідною умовою для одержання посади кошового;
принаймні, історичних даних на те не мається; можна лише думати, що це було
в більшості випадків, але не складало неодмінної умови. Крім прямих
обов'язків, курінні отамани в числі 17 чоловік щорічно відправлялися із
Січі в столицю за одержанням царської грошової і хлібної платні; у воєнний
час вони завжди залишалися при своїх куренях «на господарстве», і замість
них йшли, наказні курінні отамани, що виступали завжди на чолі своїх
куренів і показували приклад хоробрості і безстрашності для простих
козаків; під час походу всякий курінь мав свою корогву, і козак, що носив
цю корогву, називався хорунжим. Головним доходом курінних отаманів була
царська платня— по 27 карбованців на кожний, крім тих 17 отаманів, що
щорічно відправлялися в столицю за платнею і за те понад визначені йому 27
одержували по 18 карбованців на людину; крім того, курінні отамани
одержували від козаків, що їздили на видобутки «по ласці», що кожний захоче
дати; гроші ж, що вони збирали за крамниці і хати на базарах, що
віддавалися в наймання шинкарям і Крамарям, також збір від казанів і
курінних дубів, що віддавалися в наймання, чи човнів, вони звертали на
потребі куренів, щоб вони ні в чому не бідували. Звання курінних отаманів,
як можна думати, йде з тих пір, коли встановлене був розподіл усього
війська на курені.





Автор: mike13


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Категорія: Історична нотатка | Переглядів: 2341 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
avatar
1
пиши більшим шрифтом
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Вірш про КОЗАКІВ, ко...

2. МІСТА

3. Наш спеціалізований ...

4. ЧИ СПРАВДІ МОЖНА ЗАР...

5. Прислів'я та при...


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 13
Вільних мандрівників: 13
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!