У часи існування Гетьманщини на Вкраїні розцвітає жанр історично-мемуарної прози. Буремні події Хмельниччини та поступовий занепад української держави, відомий під назвою Руїна, прив’язали широку увагу освіченого загалу того часу до проблем минулого і теперішнього України, викликали велику тривогу за її майбутнє. Отож, на другу половину XVII - початок XVIII століття припадає створення так званих козацьких літописів. Їх автори охоплювали у своїх творах великі історичні періоди. Вони спирались на староруські літописи, твори попередників, спогади безпосередніх учасників подій, документальні матеріали і історичні хроніки, а також на власні спостереження.
Звісно, не всі тогочасні літописи збереглись до нашого часу, чимало з них було втрачено навіки в горнилі важких історичних випробувань. Тож зупинимо свій огляд на трьох головних козацьких літописах: Самовидця, Г. Гребянки, С. Величка.
Літопис Самовидця
Отримав свою назву від одного з дослідників, П. Куліша через неясність питання авторства. Він охоплює хронологічні рамки 1648-1702рр. Цей козацький літопис умовно можна розділити на дві частини. Перша частина складається з оповідань про початок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Автор зосереджує увагу на всенародності і справедливості цього повстання. Друга частина являє собою хроніку щорічних подій, починаючи з 1650 року. У літописі присутні часті особисті судження автора з приводу тої чи іншої події, він виокремлює гетьманів за ознакою турботи про національні інтереси з одного боку і руйнівною егоїстичністю з іншого.
Літопис Григорія Гребянки
Літопис Гадяцького полковника Григорія Гребянки був закінчений у 1710 році. Гребянка отримав освіту в Києво-Могилянській академії та став козацьким старшиною у місті Гадячі. Був прихильником української автономії у складі Московської держави. Як першоджерелом, Гребянка користувався літописом Самовидця і іншими численними джерелами, в тому числі і польськими хроніками. Цей козацький літопис за змістом ділиться на три частини. У першій частині літописець пише про походження козацтва і виводить його від скіфського племені козар. У другій йдеться про Хмельниччину. У третій описуються події Руїни. Григорій Гребянка стверджував, що написав літопис не задля визнання, а заради загальної користі, щоб залишити відомості про славетні подвиги козацтва і народу українського. Дослідники говорять про загальну «бароковість» твору. Він насичений художніми засобами і народними переказами, що відносить його у більшій мірі до літератури, ніж до історії.
Літопис Величка
Літопис Самійла Величка датують 1720 роком. Охоплює події 1648-1700рр.. Автор був генеральним писарем при гетьмануванні Івана Мазепи. Освіту отримав теж у Києво-Могилянській академії. При написанні цього козацького літопису широко застосовував закордонні і вітчизняні джерела. Літопис складається з чотирьох томів. Самійло Величко називає своїх співвітчизників українською козацькою нацією, проте неприхильний до усіх, хто прагне покозачення, він є ідеологом старшини. Лірично, у бароковому стилі, описує теми руїни, нищення, але осмислює їх у відповідності до національної ментальності. У цьому козацькому літописі вперше в українській літературі подається детальна систематизація життєписів гетьманів. Самійло Величко з особливою любов’ю пише про Богдана Хмельницького, порівнюючи його з Мойсеєм і наділяючи його ледь не надприродними властивостями.
Отже, козацькі літописи є для істориків величезним джерелом знань про описуваний цими літописами період минувшини. Для мовознавців вони також виступають носіями надважливої інформації, адже текст їх є поєднанням староруської, церковно-слов’янської і, що найважливіше, розмовної мови XVII – XVIII століть, що дає уявлення про те, якою була мова наших предків зазначеного історичного періоду. Козацькі літописи і безсумнівною цінністю українського народу, з них ми можемо почерпнути відомості про легендарних предків сучасних українців, про те, як вони жили, за що воювали і про що мріяли.
Тарас Андросенко
Автор: Тараско
Також може зацікавити:
|