Виходець з остерського боярства, яке з посиленням польського гніту в Україні масово вступало до лав козацтва, Яків Острянин часто зустрічається в літературі під іменем Яцька Степана, Стефана. Цілком ймовірною здається перша згадка про нього за 1621 р., зважаючи на традицію спільних дій запорожців і донських козаків проти турецько-татарської агресії. Посланець московського царя боярин Семен Опухтін, прибувши з Дону, розповідав у Польському приказі: «Ходили де з Дону на море на добычу атаманы и казаки, атаман Василей Малыгин, а с ним 1300 человек да с ними же запорожских черкас 400 человек. Атаманы были у всех черкас и казаков большие: черкашеня Сулим, да Шило, да Ятцкой»...

Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака Григорія
Розума (отримав своє прізвище від поговірки, яку часто промовляв
напідпитку: «Що то за голова, що то за розум»). Соціальне зростання К.
Розумовського стало можливим завдяки його братові Олексію {1709—1771).

Іван Брюховецький(1623 — †8 (18 червня) 1668) — Гетьман Лівобережної України у 1663—1668 рр

Ранні роки 
I.М.Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині. Дорошенко називає його "не натуральним русином". Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком. Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і бездарний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659—1663 рр.).

Козацький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659). Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.

Протягом свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польшею, та і з Московією: російсько-польській війні (1654–1667 рр.) українсько-польській війні (1666-1671рр.) , українсько-московській війні (1665—1676 рр.), польсько-турецькій війні (1672-1676 рр.).

Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.

Біографія 
Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку у 1628 р. за час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. Згідно з леґендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (сьогодні Феодосії).

Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом.

У 1658 році - прилуцький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659). Деякий час він співпрацював з Гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому становищі Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків.