З 2010 року Україна офіційно бере участь у Чемпіонаті Світу з гри на уявній гітарі.
Любите музику? Почуваєтеся артистом, гідним великої сцени і тисяч глядачів? Ласкаво просимо на Чемпіонат Світу з гри на уявній гітарі! На Чемпіонаті артисти віддаються музиці, не маючи справжнього інструмента в руках! Для участі у змаганнях необхідно мати лише багату уяву, артистичні дані, любов до музики і уявну гітару! Кожен громадянин України незалежно від віку, расової приналежності, статі, сексуальної орієнтації чи соціального статусу може взяти участь у Чемпіонаті України з гри на уявній гітарі. Це не потребує видимого інструменту, особливих умінь і навичок. Переможець відправляється захищати честь своєї країни на Чемпіонат Світу до Фінляндії. Гра на уявній гітарі – шанс для музичних фанів вийти на велику сцену в образі своїх кумирів, або створити власний неповторний імідж Відбіркові турніри пройдуть у квітні-травні в Одесі, Донецьку, Львові та Києві. Фінал національного чемпіонату відбудеться у Києві на початку літа. Фінал Чемпіонату Світу - в серпні у м. Оулу (Фінляндія) Реєстрація учасників та подробиці на офіційному сайті чемпіонату www.airguitar.com.ua
Про Чемпіонат Уперше чемпіонат з гри на уявній гітарі було проведено у фінському місті Оулу в 1996 році. На перший погляд, гра на неіснуючому інструменті - абсурдна ідея. Натомість, вона стала подією міжнародного рівня, що залучила величезну кількість учасників, глядачів та представників ЗМІ – усі вони щороку збираються в Оулу. Метою Чемпіонату світу з гри на уявній гітарі є популяризація ідеї миру в усьому світі. Згідно з ідеологією Чемпіонату з гри на уявній гітарі (Air guitar), якщо кожна людина у світі заграла б на уявній гітарі, на Землі припинилися б війни, зупинилося глобальне потепління, зникла решта катаклізмів. Тому наприкінці кожного міжнародного чемпіонату усіх людей світу закликають до одночасної гри на уявній гітарі в ім’я збереження миру... Читати далі »
Доброго здоров'я! Хочемо нагадати, що у нас діє система автоматичного розсилання новин історико - козацької тематики. Єдине, що потрібно - підписатися на наш РСС канал, або перейти за посиланням , та заповнити відповідне поле =)
Незважаючи на те, що козаки були підданими короля Речі Посполитої, вони дуже часто проводили цілком самостійну політику. І залишили по собі репутацію значної сили, яку поважала і з якою рахувалася тодішня Європа.
Австрійським Габсбургам, які наприкінці XVI століття воювали з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови та Валахії, які перебували під протекторатом турецького султана. Очолив цей вдалий похід майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдаванам поразки, після чого місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів.
А козаки відтоді стали популярною мілітарною силою, здатною відіграти важливу роль у європейських справах.
1618 року в Європі розгорається тридцятилітня війна (1618—1648), у якій Австрія, Іспанія, Баварія та католицькі німецькі князівства протистояли блоку протестантських німецьких князів, яким на деяких етапах війни допомагали Данія, Швеція, Голландія, Англія, а з 1635 року — ще й католицька Франція. Ці війни вимагали залучення професійної військової сили, якої бракувало роздрібненим князівствам та мізерним державам. У Європі склалася назва для таких найманих солдатів (найчастіше — уродженців германських земель) — кнехти (тобто «гвіздки»). Українські козаки-найманці також брали участь у цій війні на боці того, хто залучав їх на службу. Так у жовтні 1619 року 10 тисяч добровольців під орудою полковників Кличковського та Русиновського прибули на Закарпаття на запрошення Фердинанда ІІ Габсбурга. Становище імператорських сил, яких трансильванський (територія сучасної Угорщини) князь Бетлен ... Читати далі »
.Продовжуючи тему натуральних українських продуктів харчування:
Днями мав зустріч с Володимиром Скитибою, це один з метрів козацтва на Україні. Зараз займається створенням всеукраїнської козацької організації нового зразку.
Поспілкувавшись зрозуміли, що наші деякі погляди збігаються. Головне те, що на сьогоднішній день в Україні в багатьох людей сидить ОДНА Й ТА САМА думка. Розмова відбулася коротка і конструктивна. Цілі збігаються а це головне - значить співпрацювати можна.
В кожної сторони є свої досягнення і напрацьовки які взаємодоповнюють одне-одного.
1 лютого було відкрито попередню реєстрацію в інтернет-платформі яка буде виконувати роль посередника між виробником та покупцем і виступатиме частковим гарантом якості товарів.
Промо-сайт знаходиться тута: http://rundeal.com.ua/ При реєстрації вказуйте логін батька: Poltavtcev
А тепер про один з проектів Володимира Скитиби. Який будемо скорше всього розвивати разом.
Медова країна
Результати та основні досягнення проекту
Об’єднання людей за принципом «Свій до Свого по Своє»; Популяризація споживання натуральних продуктів; Відтворення традиційних засобів виробництва; Висвітлення бджолярства як віковічної традиції народу; Створення робочих місць для членів кооперативу. Опис проекту
Проект «Медова Країна» - це перший пілотний проект, який діє за принципом «Свій до Свого по Своє». Проект реалізовується спільно із Товариством «Не Журись».
Український народ з давніх давен знає цілющі властивості меду, воску, прополісу. З тих часів люди помітили, що той хто постійно вживає мед має чудове здоров’я. Наші предки повсюдно вживали мед в їжу у вигляді чисельних випічок, солодких страв, хмільних та безалкогольних напоїв, широко застосовували в медицині як мед, так і продукти пасіки – віск, пропол... Читати далі »
Відскановано за: О.Г. Сокрирко. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.
Після визнання прав на адміністративну, а згодом і політичну автономію козацтва Річчю Посполитою принципово нового статусу набуло й козацьке військо, ставши ядром збройних сил нової держави, кількісно найбільшою їх частиною. Окрім суто воєнного значення, реєстрове військо посідало центральне значення в системі ціннісних орієнтирів тогочасного суспільства, виступаючи репрезентантом самої держави - «Війська Запорозького». Ополчення рицарського стану - козаків - не тільки ходило в походи, воювало й ділило здобич, а й збиралося на «кола» - Генеральні ради - на яких ухвалювалися важливі політичні рішення (вибори гетьманів, укладення договірних статей тощо) [56].
З суто військового погляду військо становило типове станове ополчення. Обов'язок служби в ньому поширювався на кожного, хто був внесений до офіційного реєстру, а пізніше, коли описи війська вже не практикувалися,- хто володів «військовим» (себто козацьким) ґрунтом. В обмін на такий «податок кров'ю» козацтво звільнялося від решти податків і повинностей, одночасно утримуючи в своїх руках контроль над політичним і адміністративним життям країни. Ополчення формувалося за територіальним принципом, що була традиційною рисою майже всіх рицарських військ Європи. Кожен вояк мусив забезпечувати себе зброєю, одягом, спорядженням і харчами [57]. Організаційну впорядкованість війська зберігало тільки під час воєнних дій, періодично розходячись по домівках, аби козаки мали можливість підтримувати в належному стані своє господарство, що було єдиним джерелом їхнього існування.
За таких умов самий розвиток війська в інституційному плані був значною мірою стихійним, а рівень його боєздатності залежав від майнового стану козаків. Держава мала мінімум ... Читати далі »
Доброго здоров'я, Мандрівники! Зараз мова піде про питання, яке напряму стосується розвитку нашого порталу. Значний час у блоці опитувань транслювалося питання щодо створення груп чи спільнот присвячених порталу в соціальних мережах типу Вконтакте, Фейсбук та інших... Всього проголосувало більше 80 осіб, 22 - були за створення , 35 - відгукнулись, наче й самі готові очолити організацію таких груп, решта віддали голос за те, що це проста трата часу... Отож, якщо бажаючі ще не пропали, маємо прохання : відгукніться у коментарях! Будь-яка активність у цьому спрямуванні всіляко підтримуватиметься та заохочуватиметься старшиною (адміністрацією)...посадами, званнями..та відповідними повноваженнями на управління порталом, не виключаємо і фінансової компенсації, але попереджаємо, що не слід це сприймати як можливість заробити гроші =) Свої негативні чи позитивні відгуки прошу залишати у коментарях до цього посту.
«Українці не відали, що таке люлька й тютюн, аж поки російський цар Петро Перший не завіз це в Україну», — можна «дізнатися»сьогодні з популярних російських книжок і телесеріалів. Петро Перший правив у Московії з 1689 року, а «вікно в Європу» прорубав аж після 1710–го. Чи справді так? Он Мамая все із люлькою малювали. Хоча обізнані люди зауважать, що народна картина «Козак Мамай» датується десь другою половиною XVIII століття. Та ще ж був гетьман «Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний». А Петро Сагайдачний мав люльку ще на початку XVII cтоліття, адже загинув у битві під Хотином у 1621 році. Та, може, пісня створена пізніше?..
За роз’ясненням звертаюся до фахівця — відомого дослідника козацтва, кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН Тараса Чухліба. Він розповів, що люлька відома в Україні із XVII століття. Очевидно, козаки «познайомилися» з нею під час походів Чорним морем до берегів Туреччини, до Стамбула. Відомо, що в Європу люлька прийшла з Америки після великих географічних відкриттів. Уже в другій половині XVI ст. цей засіб для паління тютюну з’являється в Англії і Голландії. З Європи люлька потрапила на Схід. А в Україну «припливла» вже з Туреччини. Це підтверджує етимологія, адже тютюн, люлька — слова тюркського походження.
Нині чи не в кожному українському музеї ми можемо побачити люльки з тих давніх часів, знайдені археологами. Вони є в Національному історичному музеї, Музеї гетьманства у Києві, Дніпропетровському історичному, на Хортиці. Чи не найбільше люльок — у Державному історико–культурному заповіднику «Козацькі могили» на місці Берестецької битви (1651 р). У 1960—1980 роки там на чолі археологічної експедиції працював історик і археолог Ігор Свєшніков. Він відкопав сотні козацьких і польських люльок. Шляхтицькі люльки важко відрізнити від козацьких. Але поруч із тими люльками, що їх визначили... Читати далі »
.Продовжуючи тему натуральних українських продуктів харчування: 
Відскановано за: О.Г. Сокрирко. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с. 
«Українці не відали, що таке люлька й тютюн, аж поки російський цар Петро Перший не завіз це в Україну», — можна «дізнатися»сьогодні з популярних російських книжок і телесеріалів. Петро Перший правив у Московії з 1689 року, а «вікно в Європу» прорубав аж після 1710–го. Чи справді так? Он Мамая все із люлькою малювали. Хоча обізнані люди зауважать, що народна картина «Козак Мамай» датується десь другою половиною XVIII століття. Та ще ж був гетьман «Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний». А Петро Сагайдачний мав люльку ще на початку XVII cтоліття, адже загинув у битві під Хотином у 1621 році. Та, може, пісня створена пізніше?..
За роз’ясненням звертаюся до фахівця — відомого дослідника козацтва, кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН Тараса Чухліба. Він розповів, що люлька відома в Україні із XVII століття. Очевидно, козаки «познайомилися» з нею під час походів Чорним морем до берегів Туреччини, до Стамбула. Відомо, що в Європу люлька прийшла з Америки після великих географічних відкриттів. Уже в другій половині XVI ст. цей засіб для паління тютюну з’являється в Англії і Голландії. З Європи люлька потрапила на Схід. А в Україну «припливла» вже з Туреччини. Це підтверджує етимологія, адже тютюн, люлька — слова тюркського походження.
Нині чи не в кожному українському музеї ми можемо побачити люльки з тих давніх часів, знайдені археологами. Вони є в Національному історичному музеї, Музеї гетьманства у Києві, Дніпропетровському історичному, на Хортиці. Чи не найбільше люльок — у Державному історико–культурному заповіднику «Козацькі могили» на місці Берестецької битви (1651 р). У 1960—1980 роки там на чолі археологічної експедиції працював історик і археолог Ігор Свєшніков. Він відкопав сотні козацьких і польських люльок. Шляхтицькі люльки важко відрізнити від козацьких. Але поруч із тими люльками, що їх визначили
